Page 83 - 4930

го улюбленого „я”. Боротьба за свою особистість – це боротьба проти „ячества” [9,
с. 132]. У нашій концепції буття особистості передбачено діяльне освоєння соціаль-
ного механізму життєзабезпечення, подолання власної економічної, політичної, пра-
вової, моральної вигоди та свідоме формування в себе здібності бути спонукуваним
інтересом іншої людини: „ти”, „ми”.
М. О. Бердяєв стверджує, що ідея особистості аристократична, при цьому поясню-
ючи, що духовний аристократизм не слід плутати із соціальним, родовим, кровним
аристократизмом, який успадковують від предків [9, с. 133]. З погляду нашої кон-
цепції, духовний аристократизм – це аристократизм особистих інтелектуальних, мо-
ральних якостей, вироблених власними зусиллями. Філософ з прикрістю відзначає,
що демократизація суспільства дуже часто веде до нівелювання людей, зведення всіх
до посереднього рівня [9, с. 133], тобто до їхнього знеособлення. Бердяєв пише: „При
натуралістичному погляді на світ і людину саме це рішення проблеми особистості
найбільш правдоподібне” [9, с. 134]. Але філософ не погоджується з цим висновком
і стверджує: „Це не християнський погляд. Усяка людина покликана стати особис-
тістю, і їй має бути надано можливість стати особистістю” [9, с. 134]. Але з огляду на
те, що люди не вимогливі до свого внутрішнього й зовнішнього світу, своїх учинків,
вони самі закривають собі шлях до особистісного буття.
М. О. Бердяєв добре розуміє діалектику рівності-нерівності, чого сьогодні, на жаль,
не скажеш про деяких філософів. Він стверджує : „Усі люди рівні перед Богом і по-
кликані до вічного життя в Царстві Божому. Цим нітрохи не заперечується глибока
нерівність людей у дарах і якостях <…> але рівність особистостей є рівність ієрар-
хічна, є рівність різних, не рівних за своїми якостями істот” [9, с. 134]. Порівняймо
твердження М. О. Бердяєва з нашими поглядами. Люди рівні, але не рівні за рівнем
розвитку їхніх діяльнісних здібностей, однак при цьому до всіх слід ставитися як до
особистостей. Філософ уважає, що онтологічна нерівність людей не повинна бути
зумовлена їхнім соціальним положенням, „це є викривлення істинної ієрархії”, яку
мають визначати „їхні реальні людські якості, переваги й дари” [9, с. 134]. На нашу
думку, ці міркування М. О. Бердяєва сягають фундаментального філософського ви-
сновку Г. С. Сковороди про рівну нерівність [40, с. 435]. На підставі цього можна
зробити висновок, що витоки персоналістичної філософії М. О. Бердяєва – в україн-
ській філософії, а тому за своїм духом він український філософ.
М. О. Бердяєв глибоко проник у тайну людського буття: „Саме в особистості зо-
середжено тайну буття, тайну творення”, яка одночасно є верховною цінністю [9,
с. 138]. Концепція чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності індивіда висвітлює
те, що спеціально не досліджували філософські та психологічні теорії особистості
епохи модерну й постмодерну, а саме принцип духовної ієрархії.
Надзвичайно плідними є погляди М. О. Бердяєва на співвідношення особистості
та ідеї, особистості та совісті. Особистість убачає сенс свого існування в служінні ідеї.
Життя і смерть заради ідеї – це сходження особистості. У совісті розкривається осо-
бистість і через совість вона реалізується.
М. О. Бердяєв, говорячи про взаємини особистості й суспільства, підкреслює, що
„особистість залишається верховною цінністю в соціальному житті” [9, с. 140]. Філософ
так розкриває їхню діалектику: „Не особистість є частиною суспільства, а суспільство є

82