Page 82 - 4930

чення на рівні відносин власності, які визначають еквівалентність обміну, а також
способи й кількість отримання матеріальних благ. Освоєний механізм життєзабез-
печення буде закріплено в психіці у формі установки – інтерес, у межах якого здій-
снюватиметься вся його внутрішня й зовнішня життєдіяльність. Спонукуваний ін-
тересом творити добро, нейтралізувати зло, індивід відчуває повну відповідальність
за наслідки своєї діяльності. Він особистість цієї соціальної спільності. Індивід, який
піднявся на третій, особистісний, рівень розвитку своєї діяльнісної здібності, по-
вною мірою відповідає своєму поняттю.
Здатність осмислювати процес життєзабезпечення, а разом з тим і будь-який ін-
ший процес у нього тривимірна, яка дозволяє осмислювати взаємини трьох перемін-
них: співвідношення процесів обміну-управління й розподілу-отримання в контек-
сті процесу власності-володіння.
Буття особистості полягає в тому, що вона здатна привласнювати смисли, які міс-
тяться в культурі. Життя особистості є справді зріле людське існування, оскільки
вона вкорінена в буття. Освоєння ступенів СМЖ одночасно супроводжується опа-
нуванням духовної культури. Особистість постає як процес і продукт діяльнісного
освоєння соціуму й культури.
Установка на цілісне осягнення ієрархічно працюючого соціального механізму
життєзабезпечення народу зумовлює в індивіда почуття натхнення під час відтво-
рення його діяльнісного предметного суспільного зв’язку з іншими людьми. Спону-
канням до діяльності є естетичний ідеал прекрасного, здібність осмислювати процес
життєзабезпечення, а разом із тим і будь-який інший процес у нього багатовимірна,
вона дозволяє осмислювати (прозрівати) взаємовпливи основних аспектів суспіль-
ного виробництва: технологічного, економічного, політичного, правового, мораль-
ного, світоглядного, інтегрованих ним рефлексивно в естетичному ставленні. Цей
рівень розвитку діяльнісної здібності отримав назву геній, містик [6, с. 339], пророк.
Цікаво порівняти запропоновану концепцію з концепцією особистості в екзис-
тенційній філософії українсько-російського філософа М. О. Бердяєва. Передусім за-
значимо, що філософ чітко розмежовує поняття „індивід” та „особистість”. Індивід –
категорія натуралістична, а особистість – духовна. „Особистості немає без роботи
духу над душевним і тілесним складом людини” [9, с. 126], без внутрішніх зусиль,
без боротьби за себе. У концепції чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності теж
чітко розмежовано поняття „індивід” та „особистість”. Особистість – це продукт ді-
яльнісного освоєння не лише соціального, але й культурного та духовного простору.
На думку М. О. Бердяєва, „особистість цілісна, у неї входить і дух, і душа, і тіло”
[9, с. 127]. Філософ глибоко розуміє суперечливий характер буття особистості:
„Особистість передбачає існування темного, пристрасного, ірраціонального начала,
схильність до сильних емоцій та афектів і разом з тим постійну перемогу над цим
началом” [9, с. 127]. Буття особистості – це постійне подолання спротиву матерії, са-
мообмеження, аскетизм, боротьба з егоцентризмом, подолання спротиву безособис-
тісного буття. Особистість – це постійна робота над всіма компонентами діяльнісної
здібності: професійними, інтелектуальними, моральними якостями.
У концепції М. О. Бердяєва існування особистості передбачає розвинуте почут-
тя реальності, соціальності та здатність вступати в контакти, виходити за межі сво-

81