Page 80 - 4930

нею навичках, знаннях і вміннях, зокрема й професійних, а в тій системі діяльностей,
які реалізуються цими знаннями й уміннями” [25, с. 185 – 186]. У процесі діяльності
людина віддає перевагу одному її виду, а решту відсуває на задній план. Виникає пев-
на їх ієрархія, перетинання діяльностей, яке учений назвав „вузлами”. „Ці вузли, їхні
ієрархії й утворюють той таємничий „центр особистості”, який ми називаємо „я”;
інакше кажучи, центр цей лежить не в індивіді, не за поверхнею його шкіри, а в його
бутті ” [25, с. 229]. Психолог зрозумів, що за співвідношенням діяльностей приховано
співвідношення мотивів, які він класифікує на смислотворчі та мотиви-стимули [25,
с. 202].
О. М. Леонтьєв дійшов ще одного важливого висновку: мотиви діяльності дуже
часто не усвідомлюються. „Усвідомлення мотивів є явище вторинне, яке виникає
лише на рівні особистості й постійно відтворюється під час її розвитку” [25, с. 205].
Усвідомлення мотивів приводить до утворення смислів, що врешті-решт веде до
становлення особистості [25, с. 212]. З наведеної нами пунктиром лінії міркувань
О. М. Леонтьєва (співвідношення діяльностей дає ключ до вирішення проблеми осо-
бистості, а за співвідношенням діяльностей приховано співвідношення мотивів та
їх усвідомлення) видно, що він, на превеликий жаль, не пояснює, що це за суспільні
відносини, які їхньою ієрархією визначають ієрархію діяльностей індивіда, а тим са-
мим ієрархію його мотивів до життєдіяльності, те, чим і як зумовлено той їхній іє-
рархічний рівень серед інших якихось рівнів, на одному з яких індивід у своїй діяль-
ності є особистістю, а на інших не є. Це дуже важливі питання, до пошуку відповідей
на які нас методологічно підвів О. М. Леонтьєв, і в цьому його неминуща заслуга.
Підводячи підсумки третього, вирішального кроку, відзначимо таке. Той або той іє-
рархічний рівень здібності індивіда відчувати предметний суспільний взаємозв’язок
між людьми як суспільне взаємовідношення зумовлено рівнем практичного свідо-
мого освоєння ним суспільного „механізму” життєзабезпечення народу й індивіда,
зокрема і його самого. Для молодої людини, яка росте й розвивається, суспільним
„механізмом” життєзабезпечення є ієрархізована системо-структура трьох основних
(базисних) форм економічних відносин (відкрита й досліджена К. Марксом): 1) від-
носини розподілу й отримання (засобів праці, зокрема професій та засобів життя);
2) відносини обміну й управління (виробництвом і розподілом засобів праці та засо-
бів життя); 3) відносини власності й володіння (засобами, процесом і результатом –
продуктом виробництва) [32, с. 17 – 36].
Ці відносини завжди „працюють” у суспільстві цілісно, у взаємозв’язку настільки,
що їх порівнюють у цьому аспекті із взаємозв’язками між органами біологічного ор-
ганізму, наприклад, людини, і разом з тим вони „працюють” настільки специфічно
й автономно, що в суспільстві створюються для забезпечення їх „роботи” спеціаль-
ні заклади, у яких працюють професіонали. Індивід стає людиною – свідомим чле-
ном суспільства – шляхом усвідомлення своїх життєзабезпечуючих взаємозв’язків
з іншими людьми. Рівень практичного освоєння індивідом суспільного „механізму”
життєзабезпечення зумовлено сформованою в його психіці установкою на відповід-
ну йому форму економічних відносин, яка закріплюється в рефлекторно-домінант-
ному органі нервової системо-структури його головного мозку та, своєю чергою, ви-
значає рівень його спонукань до діяльності. Опишемо механізм функціонування цих

79