Page 81 - 4930

взаємозв’язків у процесі трудової діяльності індивіда за основними рівнями.
Складність основ суспільного життя, фундамент якого утворюють виробничі від-
носини, іменовані нами соціальним механізмом життєзабезпечення (СМЖ), відкри-
вається індивідові, який поступово включається в нього, не одразу й не в усій повно-
ті, а поступово. Зазначимо, що освоєння СМЖ відбувається одночасно з освоєнням
відповідної культури: матеріальної, політико-правової, духовної. Якщо із цілісно-
го СМЖ індивід засвоїв лише частину – відносини розподілу й отримання (щоби
жити, треба отримувати за визначеними нормами деяку частину матеріальних благ),
то лише ці відносини й будуть дійсним базисом його діяльності, свідомості та зді-
бностей. Діяльнісно освоєну частину механізму життєзабезпечення буде закріпле-
но у свідомості індивіда у формі психологічної установки – стимулу, спонукуваний
яким індивід відчуває залежність від інших людей, страждає від цієї несвободи, під-
коряється їй або бунтує проти неї в прагненні „вибитися в люди” – він „раб” власної
соціально-психічної незрілості [33, с. 43]. У нас він отримав назву „залежний”, або
індивід першого рівня розвитку діяльнісної здібності. Спонуканням до діяльності
є зовнішній стимул винагороди або покарання, здібність мислити процес життєза-
безпечення, а разом з тим і будь-який інший процес, у нього одновимірна, лінійна,
причинно-наслідкова: зробив – отримав, не зробив – не отримав. Індивід цього рів-
ня розвитку здібностей може бути суб’єктом діяльності дуже обмежено й переваж-
но в зовнішній діяльності. Загалом можна сказати, що він не знаходить себе в бутті
й суб’єктом діяльності бути нездатний.
З тих або тих причин індивід може діяльнісно засвоїти наступний ступінь СМЖ – від-
носини обміну й управління. Щоби жити, краще не отримувати з чужих рук матеріальні
блага за визначеними нормами, а бути причетним до сфери управління й обміну та са-
мому встановлювати норми отримання благ як для інших людей, так і для себе самого.
Психічне відображення цього факту закріплюється у свідомості індивіда у вигляді уста-
новки, яка отримала в нас назву „мотив”. Спонукуваний мотивом внутрішнього праг-
нення мати вигоду, індивід відчуває відчуження від суспільного зв’язку з іншими людь-
ми, відчуваючи при цьому страх небезпеки викриття власної сутності або нудьгу від
втрати й незнаходження сенсу власного життя – він пристосуванець до власної діяль-
ності, або індивід другого рівня розвитку діяльнісної здібності. Х. Ортега-і-Гассет цьому
типу людини дав назву „людина маси”, або посередня людина, Ф. Достоєвський – біс [15],
Д. Мережковський – хам [34], В. Соловйов – антихрист [41], К. Маркс – відчужений, В.
Ленін – холуй [24, с. 40]. Здібність осмислювати процес життєзабезпечення, а разом із
тим і будь-який інший процес у нього двовимірна, що дозволяє йому мислиннєво охо-
пити процеси обміну-управління у співвідношенні з процесами розподілу-отримання
на основі пристосування до наявної соціально-психологічної ситуації.
Здібність людини посереднього рівня розвитку бути суб’єктом діяльності теж об-
межена. Вона здатна бути такою в усіх сферах життєдіяльності суспільства, але діє
в межах заданих принципів, теорій, технологій. З огляду на те, що цей тип людини за-
ймає відчужену позицію стосовно життя, вона теж не знаходить себе в бутті. Спіль-
ним для індивіда залежного й посереднього рівнів розвитку діяльнісної здібності
є те, що вони не присутні в бутті, не укорінені в ньому. Їхнє буття у світі знеособлене.
Індивід у своєму поступальному розвитку може засвоїти процес життєзабезпе-

80