Page 76 - 4930

У 1923 році М. О. Бердяєв виділяє чотири „стани”, „напрями людського духу”:
1) варварство, 2) цивілізація, 3) культура, 4) релігійне перетворення [7, с. 82 – 83].
У 1961 році Я. Е. Голосовкер у роботі „Логіка міфу” (опубл. 1987) виділяє чотири
типи інтуїції – „імагінативного абсолюту”: 1) чуттєва, 2) інтелектуальна, 3) інтелігі-
бельна, 4) інспірація (натхнення) [12, с. 158].
У 1976 році Л. Кольберг виділяє чотири типи моральної орієнтації, які визначають
можливі варіанти прийняття рішень: 1) орієнтація на норми, правила, ролі, які скла-
лися в суспільстві, 2) орієнтація на наслідки поведінки, 3) орієнтація на відтворення
таких базових цінностей людського буття як свобода, рівність, 4) орієнтація на влас-
ну совість [Див.: 36, с. 78].
У 1980 році Б. Ф. Ломов і Є. М. Сурков виводять чотири рівні антиципації – по-
передження наслідків діяльності: 1) сенсомоторний (попередження операціональне),
2) перцептивний (передбачення), 3) уявний (угадування), 4) розумовий (пророку-
вання) [26, с. 244 – 252].
У 1983 році І. С. Льовшина узагальнює типи сприйняття й переживання публікою
одного й того самого твору мистецтва й виводить чотири типи споживачів мисте-
цтва: 1) ті, які розважаються, 2) правдоподібники, 3) моралісти, 4) естетично орієн-
товані [22, с. 38 – 44].
У 1986 році К. О. Абульханова-Славська виводить чотири „інтегральні типи” ког-
нітивного (пізнавального) мислення: 1) реактивне мислення „спроб і помилок”,
2) установочно-оперативне мислення з короткотерміновими програмами, 3) мислен-
ня за пролонгованими програмами без пояснення, 4) мислення за пролонгованими
програмами з умінням пояснювати, обґрунтовувати, доводити [2, с. 167].
У 1988 році В. С. Ледньов обґрунтовує чотири ступені оволодіння професією:
1) робітнича професія, 2) середня кваліфікація, 3) вища професійна кваліфікація,
4) наукова кваліфікація [23, с. 295].
У 1988 – 1990 роки (написано в 1976 році) І. О. Акимов і В. В. Клименко запропону-
вали нову типологію людей залежно від рівня розвитку ЕПК (енергопотенціал, пси-
хомоторика, критичність) людини: 1) раб, 2) споживач, 3) будівничий, 4) творець [3].
У 1990 році Я. О. Пономарьов виділяє чотири етапи розвитку здібності діяти по-
думки: 1) здібність розв’язувати словесно поставлене завдання, маніпулюючи пред-
метами, 2) маніпулювання уявленнями про предмети, 3) формування плану інте-
лектуальних дій на основі повторних дій, 4) аналіз внутрішньої структури задачі
й вироблення внутрішнього плану дій щодо розв’язання завдання [39, с. 343 – 344].
У 1990 році Рассел Л. Акофф виділяє рівні гносеологічного оволодіння пред-
метом і відповідно чотири способи розв’язання тієї самої проблеми: 1) absolution,
2) resolution, 3) solution, 4) dissolution [4, с. 51].
У 1990 році Ю. М. Чяпяле формулює чотири способи розв’язання винахідницьких
завдань: 1) часткова зміна одного елемента системи, 2) повна зміна одного з елемен-
тів системи, 3) синтез нової технологічної системи, 4) створення нової галузі техніки
або виробництва [52, с. 7].
У 2000 році В. О. Ядов створює диспозиційну теорію особистості на основі ієрар-
хічної системи психічних установок. Перший (нижній) рівень утворюють елемен-
тарні установки, які формуються на основі вітальних потреб людини. Другий рівень

75