Page 55 - 4930

1.3. Проблема рівневості людських здібностей
у гуманітарних науках
Зло – це нерозуміння принципу
ієрархії в життєдіяльності людини.
Володимир Сабадуха

З кінця 70-х років ХХ ст. у проблемі дослідження людських якостей відбуваються
деякі зміни. Філософи, психологи, педагоги переключають свою увагу із зовнішніх ре-
зультатів людської діяльності на внутрішні. Учені-людинознавці, досліджуючи прояв
здібностей людини в її діяльності, звертають увагу на рівневість їхнього розвитку. На-
ведемо кілька наукових свідчень.
У 1979 році психолог О. Г. Асмолов обґрунтував припущення про те, що психічна уста-
новка індивіда, яка стабілізує процес його діяльності й визначає її характер, має ієрархіч-
но вибудувані рівні дозрівання: 1) операціональна, 2) цільова, 3) смислова [6, с. 113 – 114].
У 1980 році фінські вчені Т. Санталайнен, Е. Воутілайнен, П. Поренне, Х. Ніссінен, ана-
лізуючи мислення керівника під час прийняття та здійснення ним управлінських рішень,
виділили чотири його типи: 1) одновимірне, 2) двовимірне, 3) тривимірне, 4) чотириви-
римірне [63, с. 26 – 28].
У 1984 році психолог Ф. Ю. Василюк вивів чотири способи переживання індивідом
критичної ситуації в діяльності: 1) стрес – гедоністичне, 2) фрустрація – реалістичне, 3)
конфлікт – ціннісне, 4) криза – творче [18, с. 31, 48].
У 1985 році психолог Б. С. Братусь установив, що всі люди за рівнем розвитку смисло-
вої сфери свідомості поділяються на чотири категорії: 1) індивідуалістична, 2) групоцен-
трична, 3) колективістська, 4) суспільна [15, с. 34 – 36].
Американський учений Р. Л. Акофф у статті із симптоматичною назвою „Відсутність
узгодження між системою освіти та вимогами до успішного управління”, опублікова-
ній у Радянському Союзі в 1990 році, писав: „Студентам рідко дають зрозуміти, що
існує чотири дуже різні способи поводження з проблемою: 1) absolution, 2) resolution,
3) solution, 4) dissolution”. Кожному із цих способів Р. Л. Акофф дав коротку й точну
характеристику [4, с. 51 – 52].
Цей перелік людинознавчих досліджень прояву чотирьох рівнів розвитку тої або
тої здібності можна продовжити, і ми до нього ще повернемося. Зараз же хочемо під-
креслити це як факт, уточнюючи тим самим наведену констатацію Р. Л. Акоффа того,
що працівники школи, як звичайні вчителі й викладачі, так і доценти та професори,
наскільки нам відомо, ніде у світі не дають учням знання про рівневість розвитку зді-
бностей індивіда і, більше того, займають щодо них доволі дивну позицію, яку можна
висловити, можливо, грубо або різко, але точно, як у переносному, так і в прямому
розумінні, так: „Учні здобудуть знання про чотирирівневість розвитку здібностей
людини лише через наш труп”, не боячись ні Бога, ні докорів совісти, ні претензій
громадськості, ні відповідальності за долю своїх вихованців. (Наші міркування про
формування й розвиток діяльнісної здібності стосуються школи взагалі. Безумовно,
є певна специфіка формування здібностей у середній, вищій школі й дошкільних за-
кладах. Наші роздуми мають принциповий характер, тому, коли ми звертаємося до
поняття „вчитель”, „викладач”, то уживаємо їх у концептуальному значенні. Учитель –

54