Page 54 - 4930

Чим було продиктовано такий масштаб мислення Канта? Кант, як і Платон, розумів
усю безодню внутрішнього хаосу в людині, тому всю його філософію було підкорено
проблемі подолання людської деструктивності. Філософ, випереджаючи час, сформу-
лював категоричний імператив: людина ніколи й ні за яких обставин не може бути за-
собом, а лише метою [32, с. 270]. Проблему було розв’язано геніально, сформульовано
основні постулати життєдіяльності: по-перше, життя має бути побудовано відповідно
до ідеалів, по-друге, поведінка людини мусить підкорятися категоричному імперати-
ву, і було доведено, що основним „засобом” реалізації цих принципів є особистість.
Але така відповідь абсолютно не задовольняла посередню людину, яка посіла панівне
становище в європейському суспільстві після Великої французької революції.
Осмислюючи причини порушення гармонії пізнавальної діяльності й етики,
С. Кримський звертається до творчості видатного гуманіста ХХ століття Альберта
Швейцера (1875 – 1965) й наводить його думку про те, що ХХ століття з його при-
страстю до техніки й натиском сцієнтизму розпочалося в ніч на 25 липня 1820 року,
коли Гегель написав: усе розумне є дійсним і дійсне є розумним. У ХIХ і ХХ століттях
„розумним” стало панування посередньої людини й дійсністю стала антрополого-
глобальна катастрофа. У наведених роздумах філософів, психологів, культурологів,
істориків епохи постмодерну дивує нездатність зробити висновок, що пріоритету
духовному – особистісному буттю – немає альтернативи. Осмислюючи цю ситуацію,
починаєш розуміти, наскільки важливою є роль філософа в житті суспільства. Фі-
лософи й філософія виявилися нездатними зрозуміти висновки Канта й дотримува-
тися їх. Ну, що ж, якщо не категоричний імператив Канта, то вульгарний імператив
посередньої людини: живи сьогоднішнім днем.
На завершення зазначимо, що деструктивність людської діяльності ми пояснює-
мо неправильним антропологічним вибором людства: в епоху модерну воно пішло
шляхом знеособленого розвитку, нав’язаного людиною маси, а сьогодні нею успішно
відтворюється. Посередня людина знехтувала особистісним началом буття, абсолю-
тизувавши мислення, що обчислює. Безособистісна парадигма буття, що побудо-
вана посередньою людиною, вичерпана. Вона закінчується антрополого-глобальною
катастрофою. Людство опинилося перед альтернативою – або змінити парадигму
свого буття, або деградувати. Зволікання подібне смерті. Уважаємо, що для подолан-
ня деструктивних тенденцій людині необхідно змінити напрям її розвитку із знеосо-
бленого на особистісний, а це вимагає дослідження її внутрішніх якостей.

53