Page 52 - 4930

А. Печчеї здійснив переворот у розумінні причин деструктивності, уставши на
шлях переосмислення поняття „розвиток”, який не помітила постмодерна філософія.
Людина має змінити напрям свого розвитку із зовнішнього на внутрішній, тобто від-
дати пріоритет духовним потребам перед матеріальними. Слід особливо підкресли-
ти, що умовою фундаментальних висновків А. Печчеї був правильний методологіч-
ний підхід – він не відривав результати діяльності людини від її якостей.
У. Бек, осмислюючи причини катастрофічного стану людського співтовариства, дій-
шов висновку, що для суспільної свідомості характерна всезагальна безвідповідаль-
ність, що парадигма модернізації себе вичерпала, однак нову запропонувати не зміг.
Є. І. Головаха й Н. В. Паніна, досліджуючи проблему політичної деструктивності
(соціального безумства „верхів” і „низів”), установили, що її причиною є нехтування
соціальними й моральними нормами.
Папа Римський Іоанн Павло II, спираючись на Святе Писання й філософські ідеї
П. Сорокіна, Е. Фромма, Й. Гейзинги, доводить: причини людської деструктивності
полягають у падінні моралі, що, своєю чергою, є результатом панування вульгарного
матеріалізму, який породив культ успіху й „культуру смерті”.
А. І. Атоян, аналізуючи проблему маргінальності, не зміг, на жаль, установити, що
вона безпосередньо пов’язана з пануванням посередньої людини.
В. Табачковський, зосередившись на проявах деструктивності, не забуває про те,
що людина не може жити без ідеалу, і наполегливо шукає життєстверджувальне на-
чало людського буття.
Автори колективної монографії „Культура, філософія, освіта” нарешті долають
постмодерний хаос і доходять висновку про те, що Х. Ортега-і-Гассет, М. Горкгаймер,
М. Гайдеггер досліджували один тип людини – посереднього рівня розвитку.
У роботах А. Назаретяна й К. Корсака, незважаючи на їхню безсумнівну цінність, па-
нує сцієнтистський підхід. У дослідженні К. Корсака абсолютизовано роль технологій,
його роздуми не виходять за межі чинної парадигми буття людини. Зазначимо, що будь-
які технології безсилі перед споживацьким характером діяльності посередньої людини.
Проблема майбутнього людини примушує переосмислювати процес взаємодії
довговічного й минущого. Переконані, що вибір довготривалої перспективи для лю-
дини примусить гуманітаріїв переключити увагу із зовнішніх чинників її життєді-
яльності на внутрішні. Філософське осмислення причини деструктивної людської
життєдіяльності потребує звернення до висновків австрійського психолога Альфре-
да Адлера (1870 – 1937), який уважав, що для формування повноцінної особистості
необхідно сформувати в індивіда соціальний інтерес, який є показником психічного
здоров’я. Відсутність у людини стійкого соціального інтересу – загальна причина де-
структивних явищ у суспільстві. „Недостатньо розвинуте почуття спільності є екві-
валентом орієнтації на некорисну життєдіяльність” [2, с. 34].
Отже, усе, що можна було сказати про причини людської деструктивності, ска-
зано. Мислителі не змогли зробити двох висновків. Перший: причиною людської
деструктивності є людина посереднього рівня розвитку, і другий: пріоритет у люд-
ському бутті має належати духовному, а не матеріальному.
Постмодерна філософія втратила спадковість у дослідженні сутності людини
й суспільства, а також здатність до рефлексії. Порушення принципу Окамма призве-

51