Page 53 - 4930

ло до необґрунтованого кількісного зростання поняттєвого апарату. Постмодерна
філософія досліджувала людину без урахування її перспективи, а тому аналізувала
буття з позицій швидкоплинних миттєвостей.
Буття опинилося в небезпеці, а точніше – під контролем посередньої людини
з яскраво вираженими некрофільскими схильностями. Рефлексуючи над проблемами
людської деструктивності, яка зростає, необхідно погодитися з фундаментальним ви-
сновком філософа, культуролога й етика Р. Атфільда: „За деградацію навколишнього
середовища більшою мірою, ніж іудаїзм і християнські вірування, несе відповідаль-
ність віра у вічно нев’янучий матеріальний прогрес, успадкована від епохи Просвіт-
ництва й німецьких метафізиків, модифікована на Заході класичною політекономією
й соціологією, ліберальним індивідуалізмом і соціальним дарвінізмом, а в Східній Єв-
ропі – незаперечно поважливе ставлення до приписів Маркса й Енгельса” [8, с. 240].
Аналогічних висновків дійшов український філософ Сергій Кримський (1930 –
2010). Він зазначає, що людство, прийнявши критерій прогресу, випробувало всі ідеї,
проекти й утопії та переконалося, що подальший розвиток залежить лише від люд-
ських якостей [36, с. 303 – 304]. Виходить, що європейська філософська думка пішла
не тим шляхом розвитку, отже, мусить каятися й переосмислювати своє ставлення
до природи й людського буття. Ці висновки Р. Атфільда й С. Кримського доводять,
наскільки концептуальною є роль філософа в життєдіяльності людства. Надзвичай-
но важливою є місія філософа в сучасних умовах. Він повинен з природничо-науко-
вою точністю встановити причини деструктивної діяльності людини й обґрунтувати
принципи її подальшого буття.
Спробуємо встановити, де європейська філософія, а в ширшому розумінні – євро-
пейська людина припустилася помилки. На нашу думку, європейська людина про-
ігнорувала „коперніканський переворот” Канта у філософії, який у найзагальнішому
вигляді можна звести до двох положень. Перше. Кант у теорії пізнання довів, що
не уявлення й теорії мають відповідати речам, а навпаки – речі повинні відповідати
уявленням. Щодо суспільного буття це означає, що людина повинна будувати сус-
пільні відносини відповідно до ідеалів. Друге. Кант проголосив автономність моралі.
Закони моралі, на відміну від законів природи, – це закони не того, що є, а того, що
має бути. Закони моралі – це безумовні закони, вони не залежать ані від часу, ані від
зовнішніх умов.
Філософи до сьогодні звинувачують кантівську етику в антиісторизмі, замість того,
щоб стати концептуальними персонажами в процесі реалізації його ідей. Осмислю-
ючи ідеї Канта, скажемо, що в основі його філософії лежить пріоритет духовного
над матеріальним. Кант не лише сформулював принципи особистісних взаємин між
людьми, але й довів, хто може реалізувати категоричний імператив: „Це не що інше,
як особистість, тобто свобода й незалежність від механізму всієї природи, яку роз-
глядаємо разом з тим як здібність істоти, яка підкорена особливим, <…> чистим
практичним законам…” [32, с. 414]. Кант мислив глобально, випереджаючи час на
200 років. Він думав не про сьогоднішню людину, а про Людство. Він передчував, що
людство зможе розвиватися, коли моральний закон буде святим. „Моральний закон
святий (непорушний). Людина, правда, не така вже свята, але людство в її особі має
бути для нього святим” [32, с. 414].

52