Page 51 - 4930

рія „не-діяння” – це така форма діяльності, яка не порушує єдності людини зі світом.
„Не-діяння” активне, воно передбачає особливу уважність до всього живого, діяль-
ність відповідно до ходу речей. Для філософського аналізу ноотехнологій поняття
„не-діяння” дуже продуктивне. Безумовно, ноотехнології дозволять людині вийти на
новий рівень її єдності зі світом, але за умови подолання панівного становища по-
середньої людини в цьому світі. Своєю чергою, висловлюємо гіпотезу, що категорія
„не-діяння” може стати основною категорією у філософії єдності людини зі світом
[55] та основним принципом наукової діяльності [56].
Проблема людської деструктивності вийшла сьогодні на сторінки газет. Так, вона
стала предметом релігійно-філософських роздумів Мирослава Давидіва в статті
„Людина між прокляттям і благословенням”. Автор пише про те, що у світі виправдо-
вують не просто деструктивну, але й гріховну діяльність людини на законодавчому
рівні [29, с. 5]. Проблема посередньої людини гостро стоїть в Україні. Інтелектуль-
но-психологічна обмеженість у поєднанні з фінансовою й політичною владою по-
родили особливо потворний тип посередньої людини – чорну людину [3]. Для цьо-
го типу характерна патологічна неприязнь до тисячолітньої української культури,
мови, цинізм (брехня зведена в моральну й політичну норму), гранично виражені
риси некрофілії й політичного безумства. Те, про що попереджав Х. Ортега-і-Гассет,
стало реальністю – посередня людина свої примітивні уявлення про життя не лише
нав’язує іншим, але й узаконює їх.
Узагальнюючи дослідження причин людської деструктивності, доходимо виснов-
ків: О. І. Герцен розвиває погляди Дж. С. Мілля, Д. С. Мережковський узагальнює
висновки перших двох, утворюючи, таким чином, деяку спадковість. Цілком оче-
видно, що вони аналізують той самий тип людини. Постмодерна філософія, відки-
нувши принцип В. Окамма про непримноження сутностей, прирекла себе на без-
плідність. У більшості випадків філософи досліджують одне явище, але позначають
його різними поняттями. Такий підхід не поглиблює розуміння сутності людини, а,
навпаки, утруднює, оскільки втрачається об’єкт і предмет дослідження. М. Гайдег-
гер, Й. Гейзинга, П. Сорокін, Е. Фромм та ін. здійснюють свої дослідження ніби на
порожньому місці. Ту саму помилку повторюють А. І. Атоян, Є. І. Головаха, Н. В. Па-
ніна, В. Табачковський. Вони досліджують прояви людської деструктивності окре-
мо від соціально-психологічних якостей людини, від процесу її духовної деградації.
Важко повірити, що мислителі не знали досліджень Х. Ортеги-і-Гассета.
Л. Уайт-мол. вносить якісно нові думки в розуміння проблеми. Він доходить ви-
сновку, що причиною глобальної деструктивності є падіння моралі й для її подолання
необхідне вдосконалення релігійних поглядів. Спираючись на філософію Франциска
Ассизького, учений пропонує змінити ідеологію панування людини над природою на
ідеологію покори людини й людства перед природою. Висновки Л. Уайта-мол. чітко
продемонстрували, що в процес подолання людської деструктивності повинна ак-
тивно включитися Церква.
Конструктивними є висновки Е. Фромма про те, що сучасному типу людини орга-
нічно властиві некрофільські тенденції. Ця думка Е. Фромма дозволяє зробити об-
ґрунтований висновок, що некрофільські тенденції органічно властиві саме посеред-
ній людині, яка й сьогодні панує у світі.

50