Page 48 - 4930

били перші кроки в цьому напряму, але їхні зусилля не підтримали політики. По-
друге, інтелектуальне вдосконалення відривається від морального. Автор ніби не
помічає, що деградаційні процеси в людському суспільстві прямо пов’язані з мораль-
ною деградацією, і не розуміє, що перехід у нову фазу розвитку (нову парадигму)
можливий лише на основі духовного вдосконалення. Напрошується висновок: ви-
никла парадоксальна ситуація, коли один і той самий тип людини створює глобальні
проблеми й він же шукає вихід з антрополого-глобальної катастрофи, причому ніяк
не може усвідомити, що в рамках пріоритету матеріального цього зробити не можна.
У 2010 році опубліковано статтю українського філософа й публіциста Сергія Гра-
бовського „Кліматична катастрофа: міфологема чи неминучість?”, у якій констатова-
но, що все більше й більше проявляються деструктивні наслідки кліматичних змін
[26, с. 115]. Незважаючи на очевидну руйнівну дію цих процесів, наукове співтовари-
ство не може прийти до спільної думки щодо причин їхнього походження й механіз-
му подолання. Автор статті аналізує три основні підходи до розуміння глобального
потепління.
Перший підхід – концепція Ломборга. Її автор заперечує твердження про зміни
клімату й уважає, що це сукупність сучасних міфів [42, с. 17 – 18]. Умовою подаль-
шого розвитку людства еколог-економіст називає пристосування людини до змін на
основі науки й потужних сучасних технологій [42, с. 25, 185]. Філософськи осмислю-
ючи цей підхід, слід сказати, що вчений мислить у межах традиції, заданої ще Ф. Бе-
коном: людина є господар природи, вона суб’єкт діяльності, природа – об’єкт, а умо-
вою розв’язання проблем є наука і породжувана нею технологія. Поставивши себе
в становище володаря природи, людина стала боротися сама із собою.
Другий підхід – концепція Лавлока, яка розглядає Землю як своєрідний суперорга-
нізм, який містить „контрольний механізм”. Концепція сприяла формуванню прин-
ципово нової науки про Землю – геофізіології. За Лавлоком, Земля – це самоцінність,
і вона не може залежати від людини, скоріше, навпаки, людина повинна зрозуміти
та прийняти позицію, що вона є частиною Землі і „здоров’я” Землі – її здоров’я. По-
рівняймо ці філософсько-природничі погляди Лавлока з висновками Л. Уайта-мол.,
який, у свою чергу, спирався на релігійні погляди Франциска Ассизького, зокрема на
його твердження про те, що людина й людство повинні смиренно ставитися до всьо-
го живого й неживого. Незважаючи на різну термінологію, смисл один: людина й
людське співтовариство – частина природи, тому людина має знайти форми єдності
з природою, повинна стати таким суб’єктом діяльності, який несе повну відповідаль-
ність за відтворення життя на Землі.
Концепція Лавлока примушує переосмислити наявну парадигму буття, у якій
людина наділила себе божественною силою, дивиться на світ, як на об’єкт, і вірить
у безкінечність науково-технічного прогресу. У концепції Лавлока вченим відведено
принципово нову роль. Вони мають орієнтуватися на вивчення й відтворення орга-
нічних механізмів саморегуляції й самоорганізації [Див.: 26, с. 121]. Лавлок уважає,
що людство пройшло „точку повернення”, а це означає, що в тому вигляді, що існує
сьогодні, воно вже не вціліє.
Третій підхід – концепція Вайцзекера. Ключ до розв’язання проблем глобально-
го потепління її автор убачає в кардинальному покращенні використання ресурсів

47