Page 47 - 4930

й не враховує досягнень філософської думки таких російських і зарубіжних мисли-
телів як О. І. Герцена, К. Леонтьєва, Х. Ортега-і-Гассета, М. Гайдеггера, Й. Гейзинга,
П. Сорокіна.
Незважаючи на прорахунки, А. П. Назаретян розуміє, що людство має знайти
механізми контролю над результатами деструктивної діяльності людини: „Ключове
питання нинішньої епохи в тому, чи буде цивілізація здатна вдосконалювати меха-
нізми внутрішнього й зовнішнього контролю відповідно до прискорено зростаю-
чих технологічних можливостей…” [48, с. 11]. Поставлене питання змушує вченого
долати свій технократизм і, можливо, мимовільно, вийти на проблему світоглядної
орієнтації людини. Стратегічну перспективу він убачає в „піднесенні гуманітарного
інтелекту <…> до рівня інтелекту інструментального, а не навпаки” [48, с. 14]. Таке
твердження відомого вченого дивує своїм технократизмом. Інструментальний ро-
зум, який піддали конструктивній критиці М. Горкгаймер і М. Гайдеггер, в А. П. На-
заретяна залишається провідним компонентом людських здібностей, і, як і рані-
ше, ігноровано мислення, яке осмислює. А. П. Назаретян намагається здійснити
світоглядну переорієнтацію, залишаючись у межах парадигми, в якій пріоритет, як
і раніше, належав би розуму, що обчислює (інструментальному), а це неможливо
в принципі. Перспективу подолання кризи автор убачає в культурно-психологічній
адаптації людини до інструментальних можливостей, що розвиваються [48, с. 14],
тобто духовний компонент людського буття повинен пристосовуватися до матері-
ального. Уважаємо, що такі погляди – це трансформовані положення матеріалістич-
ної філософії. Автор цього доволі цікавого дослідження прекрасно розуміє, що люд-
ство потребує нових смислотворчих мотивів діяльності, оскільки, на його думку,
жодна з цивілізацій не витримала тест на світське (критичне) смислотворення. Це
дійсно так. Усі цивілізації лише нарощували матеріальні потреби й удосконалювали
матеріальні стимули до праці, тобто діяли в контексті пріоритету матеріального над
духовним. Жодна цивілізація, жодне суспільство не поставило в центр свого буття
духовний розвиток людства.
На жаль, у пошуках смислотворчих мотивів людської діяльності А. П. Назаретян
знехтував релігійним досвідом, і християнською релігією зокрема. Стаття закінчу-
ється не відповіддю на проблему смислотворення в епоху глобалізму, а питанням:
„Які за змістом смислотворчі стратегії могли би відіграти ключову роль нових світо-
глядних орієнтирів – тема <…> обговорення, ініціативу якого повинні взяти на себе
філософи” [48, с. 18]. А. П. Назаретян нових смислових установок не запропонував,
як і не сказав, у чому причина глобальних проблем. Слід зазначити, що постановка
проблеми смислу в контексті історичного буття людини А. П. Назаретяном запізни-
лася більше ніж на 60 років.
У 1934 р. М. О. Бердяєв у книзі „Доля людини в сучасному світі” пише: „Внутріш-
ній Апокаліпсис історії є виявлення наслідків того, що в історії не здійснюється <…>
Cмисл” [11, с. 167]. Від того, як швидко людство зможе знайти вирішення проблеми
смислотворення в глобальному масштабі, залежить, чи встигне воно досягти мо-
ральної досконалості, перш ніж почнуться незворотні процеси в природі.
Стаття А. П. Назаретяна порушила ще дві проблеми. По-перше, людство мусить
встигнути усвідомити себе суб’єктом діяльності. Організатори Римського клубу зро-

46