Page 46 - 4930

ють принципового значення. Усі деструктивні типи людини: біси (Ф. Достоєвський),
останні люди (Ф. Ніцше), людина маси (Х. Ортега-і-Гассет), хам (В. Липинський), ан-
тихрист (В. Соловйов), мертві душі (М. Гоголь), людина котловану (А. Платонов) –
зобов’язані „видавлювати” із себе посередність і зрощувати особистість, іншого
шляху немає. В іншому випадку людину очікує остаточна деградація. Урешті-решт,
В. Табачковський доходить висновку, що людина має змінити напрям свого розвитку
із зовнішнього на внутрішній. Філософ повертається в лоно української філософ-
ської традиції: особистісне – безособистісне.
Деструктивні процеси стали предметом філософської рефлексії колективу вчених
Харківського національного економічного університету, які підготували моногра-
фію „Культура, філософія, освіта в стратегіях ХХI століття” (2006). Автори дослі-
дження дуже близько підійшли до розуміння труднощів, що стоять сьогодні перед
людським суспільством: „Нарешті … знайдено найболючішу точку як у класичній
системі освіти, так і в постмодерністських програмах. Вона – у відтворенні з поко-
ління в покоління „одновимірної людини” (Г. Маркузе), „людини маси” (Х. Ортега-і-
Гассет), „усередненого індивіда” з „бездумним мисленням”, що „калькулює”, „розра-
ховує” (М. Гайдеггер), який нездатен до самостійного творчого мислення й унаслідок
цього неминуче стає об’єктом різноманітного маніпулювання” [39, с. 241]. Нарешті
філософи дійшли висновку, що „одновимірна людина”, „людина маси” і „посередня
людина” – це один і той самий тип людини. Але сьогодні однієї констатації мало.
Необхідні дослідження з проблем подолання деструктивності посередньої людини.
У 2009 р. російський психолог, культуролог і антрополог А. П. Назаретян опублі-
кував статтю „Смислоутворення як глобальна проблема сучасності: синергетичний
погляд”. На підставі аналізу кризових ситуацій у розвитку людського суспільства до-
слідник виявив системну залежність між трьома перемінними величинами: техноло-
гічним потенціалом, якістю культурної регуляції та внутрішньою стійкістю суспіль-
ства. Отриману залежність він сформулював у вигляді закону техно-гуманітарного
балансу: „Чим вища потужність виробничих і бойових технологій, тим більш до-
сконалі засоби стримування агресії необхідні для збереження соціальної системи” [48,
с. 6]. Безумовно, слід погодитися, що в цьому твердженні є деякий сенс. Оскільки
кожен закон має межі його дії, ми стверджуємо: сьогодні цей закон не працює з тієї
причини, що глобальні деструктивні процеси наростають, а людство не може подо-
лати ці тенденції. Уважаємо, що посередня людина не має ні морального, ні інтелек-
туального потенціалу, щоби знайти засоби культурного стримування й компенсації.
Спираючись на закон техно-гуманітарного балансу, А. П. Назаретян стверджує,
що „однією з умов подолання кризи завжди слугував ресурс різноманітності, нако-
пичений системою (природою або суспільством) у відносно спокійні періоди…” [48,
с. 9]. Парадокс сьогоднішньої ситуації полягає в тому, що посередня людина свідо-
мо знищує інтелектуально-психологічну різноманітність суспільства, нав’язуючи
йому свої примітивні уявлення й ідеали, що було зрозуміло ще О. І. Герценові, К.
Леонтьєву, Х. Ортезі-і-Гассету. Під впливом посередньої людини суспільство знахо-
диться на межі втрати інтелектуально-психологічної різноманітності. Уважаємо, що
сьогодні суспільство не має необхідної духовної різноманітності для подолання кри-
зи. На жаль, А. П. Назаретян осмислює глобальні проблеми з технократичної позиції

45