Page 43 - 4930

й такий її прояв, як маргінальність.
Аналізуючи проблему маргінальності, А. І. Атоян перераховує її конкретних пред-
ставників: Г. Маркузе, М. Каддафі, Р. Хомейні й „безліч соціальних пророків або ні-
кчемних підголосків духу часу, правих і лівих, вірян і атеїстів, тих, що досягли ство-
рення нових реальностей або, за іспанським прислів’ям, програли сонце до світанку”
[7, с. 434]. Уважаємо, що для того, щоб визначати, хто є хто, потрібно мати чіткі со-
ціально-філософські й філософсько-антропологічні критерії. У дослідженні таких
критеріїв ми не знайшли. Маргіналами й соціальними безумцями є ті, хто відриває
розв’язання соціально-економічних, політичних проблем від духовного буття і роз-
витку сутнісних сил людини.
А. І. Атоян розуміє, що маргінальність можна визначити лише тоді, коли буде вста-
новлено соціальну норму, але не дає її дефініції. Через відсутність визначення со-
ціальної норми всі міркування про маргінальність доволі поверхові. Зазначимо, що
поняття соціальної норми виявилося не під силу ні Є. І. Головасі й Н. В. Паніній, ні
А. І. Атояну. Уважаємо, що соціальною нормою є особистісне начало, на відтворення
якого здатен лише індивід особистісного рівня розвитку. Під нормою ми розуміємо
не те, що загальноприйняте, а те, що вказує на вищі можливості людини. Людина
маси органічно нездатна до відтворення здорових соціальних відносин, вона їх від-
творює лише формально. Насправді вона відчужена від них.
Намагаючись з’ясувати сутність маргінальності, А. І. Атоян пише: „Маргінальна не
людина сама по собі, не народ сам по собі, не культура сама по собі, а зв’язки й від-
носини” [7, с. 394]. І знову припускається методологічної помилки: відриває зв’язки
й відносини від людини, яка продуктує їх. Нагадаємо авторові „Соціомаргіналістики”
фундаментальну думку зі „Святого сімейства” К. Маркса й Ф. Енгельса: „Предмет, як
буття для людини, як предметне буття людини, є водночас наявне буття людини для
іншої людини, його людське відношення до іншої людини, суспільне відношення людини
до людини” [45, с. 47]. Не можна зрозуміти сутність людини, відриваючи її від про-
дуктів її ж діяльності й суспільних відносин, які вона відтворює своєю діяльністю. А.
І. Атоян же стверджує , що не людина маргінальна, а маргінальні зв’язки й відносини.
Наприкінці своєї роботи А. І. Атоян поставив питання: „Так хто ж посилює мар-
гінальність?” [7, с. 448], але відповіді не дав, а сховався за фразу: „Усі ми – елемен-
ти одного соціального цілого, яке формує нашу свідомість і поведінку вже самим
фактом свого існування. Ціле важливіше за частину. Саме частина, яка уявила себе
цілим, і стає носієм тоталітарного синдрому” [7, с. 448]. Що є ціле і що є частина,
можна лише здогадуватися. Книгу було видано в 1999 р., тобто на восьмому році
існування незалежної української держави. У контексті історичних подій автор цієї
роботи, можливо, відчуває ностальгію за Радянським Союзом. (Зазначимо, що ціло-
го в нашій попередній історії не було, оскільки в основі суспільного буття лежало не
особистісне начало, а тотальне насилля над людиною, історією, про що переконливо
написав ще М. О. Бердяєв у „Філософії нерівності”). Продовжимо перервану цитату:
„Маргінал не засіб, він соціальна мета, мета в собі й мета для себе” [7, с. 448]. Дійсно,
для нашого „героя”, людини посереднього рівня розвитку, людина – засіб, і краще,
щоб цей засіб був маргінальним, адже таким легше керувати.
Відомо, що, осмислюючи погляди філософа, дуже важливо зрозуміти його соціаль-

42