Page 44 - 4930

но-політичну позицію. З якої позиції А. І. Атоян аналізує проблему маргінальності?
В анотації до книги сказано, що він звертається до свідомості „людей, які критично
мислять, до всіх, кому є дорогими ідеали альтернативного розвитку соціуму”. Зау-
важимо, що альтернативою безособистісного соціуму (капіталізм, соціалізм) може
бути лише особистісна парадигма буття людини [54]. А саме особистісної позиції
в автора „Соціомаргіналістики” й не видно.
Дослідження А. І. Атояна висить у повітрі тому, що воно не прив’язане до більш
загальної соціальної й філософської проблеми. Такою основою могла бути проблема
відродження духовних основ буття людини, але, на жаль, у книзі цього немає. Філо-
соф аналізує проблему маргінальності у контексті соціально-класового підходу, що
не дозволяє зрозуміти причини й сутність цього явища. Не дивно, що монографія
закінчується не відповідями на поставлені питання, а питанням.
Маргінальність суспільства, зрештою, посилюють ті філософи, які без будь-яких
наукових підстав (але, звичайно, з благою гуманітарною метою) усіх проголосили
особистостями. Це світоглядне положення стало філософською основою пануван-
ня посередньої людини. А. І. Атоян проігнорував, а, можливо, і недооцінив погляди
Платона, О. І. Герцена, К. Леонтьєва, М. О. Бердяєва, Х. Ортеги-і-Гассета, які аналізу-
вали суб’єкта діяльності в соціально-психологічному аспекті, тобто в контексті роз-
витку його внутрішніх якостей. Зазначимо, що наблизитися до розуміння сутності
людини й суспільства можна, лише поєднавши соціально-класовий і соціально-пси-
хологічний підходи.
У 2005 році опубліковано роботу українського філософа Віталія Табачковського
(1944 – 2006) „Полісутнісне homo: філософсько-мистецька думка в пошуках «неев-
клідової рефлексивності»”. Розпад Радянського Союзу (антропологічна катастрофа
радянської людини) створив об’єктивні умови для виявлення й аналізу деструктив-
них явищ людської свідомості. У радянський час (точніше, до перебудови) аналізува-
ти деструктивні прояви людської діяльності й поведінки було заборонено. Це стало
можливо після розпаду Радянського Союзу. Філософ досліджує різноманітні прояви
деструктивності на основі творчості М. Гоголя, Ф. Достоєвського, Д. Мережковсько-
го, А. Платонова й доходить висновку, що людина – це істота, вкрай суперечлива,
схильна до екстазу, насилля, любові, власних вимислів, ілюзій і химер, вона постій-
но помиляється й постійно породжує хаос [60, c. 125]. У В. Табачковського сутнісні
характеристики людини насичені негативними рисами. Цей висновок свідчить про
крах ідеалів епох Відродження й Просвітництва, а саме віри в безмежні творчі мож-
ливості людського розуму. Урешті-решт, філософ, покликаючись на антрополого-
глобальну катастрофу, стверджує, що ми живемо в реальності, де „все дійсне неро-
зумне, усе нерозумне дійсне” [60, с. 190].
Продовжуючи аналізувати причини деструктивної свідомості й поведінки люди-
ни, В. Табачковський пише: „Людині властивий сутнісний недолік – право щоразу
ставити себе під питання; і вона постійно це робить (хоча могла б і зупинитися), ро-
бить, оскільки має схильність до надлишковості, через яку досконалість назавжди
стає недосяжною” [60, с. 196]. Ці висновки не зовсім відповідають істині, тут, на нашу
думку, філософ припустився двох помилок.
Перша помилка В. Табачковського полягає в тому, що його роздуми про деструк-

43