Page 42 - 4930

мо власне розуміння механізмів виходу з цього соціального й людського тупика. На
нашу думку, суттю процесу демаргіналізації є відновлення в суспільній та індивіду-
альній свідомості цінностей особистісного буття. Альтернативи особистісному бут-
тю немає. Фундаментальне спрямування вирішення проблеми маргінальності – це
відродження особистісних, аристократичних основ буття. (Під аристократизмом ми
розуміємо не кровноспоріднену аристократію середньовічного феодального суспіль-
ства, а аристократизм духовний).
Викликає інтерес і таке авторське визначення: „Маргінальне – це інобуття соціаль-
ного” [7, с. 293]. Уточнюючи цю думку, скажемо: маргінальне – це спотворене осо-
бистісне, оскільки серцевиною соціального в усі часи було особистісне, аристокра-
тичне начало. Деградація особистісного начала в суспільстві породжує маргіналів.
Посередня людина неспроможна бути особистістю, а тому починає грати роль осо-
бистості.
А. І. Атоян, розглядаючи шляхи повернення маргінала в суспільство, уважає, що
він має бути включений у механізм трансляції не лише як суб’єкт, але і як об’єкт [7,
с. 311]. Уважаємо, що в цьому міркуванні є принципова помилка. На людину ніколи
й ні за яких обставин не можна дивитися як на об’єкт. В іншому разі її рано чи пізно
в конкретних обставинах перетворять на засіб. Такої помилки припускалися саме
марксистська філософія, психологія й педагогіка. Процес маргіналізації розпочина-
ється тоді, коли людина не має можливості реально бути суб’єктом діяльності, тобто
коли її усувають від процесу прийняття рішення або коли вона добровільно самоусу-
вається. Як бачимо, А. І. Атоян не зміг подолати обмеженість марксистського підходу
до людини, аналізу соціальної дійсності, до проблеми маргінальності зокрема.
У роботі не залишено поза увагою проблему маргінальності „низів” і „верхів” піс-
ля розпаду Радянського Союзу. На нашу думку, маргінальними в СРСР були і „низи”,
і „верхи”. Їхня маргінальність була породженням марксистської ідеології й практики,
які, по суті, відкидали особистісне начало людського буття. Одразу після революції
це явище дослідив М. О. Бердяєв у „Філософії нерівності”. Критикуючи більшовиків,
він докоряв їм: „Ви не шукаєте сенсу життя. Ви шукаєте лише благ життя” [12, с. 53 ].
Той із правлячої еліти або освічених класів, хто говорить лише про насущні пробле-
мі, – потенційний маргінал. Ми не хочемо сказати, що в Радянському Союзі взагалі
не було особистісного начала, але його планомірно знищували.
У процесі аналізу проблеми маргінальності А. І. Атоян робить висновок: „Маргі-
нальність узагалі усунути неможливо, але конкретні її види – справа інша” [7, с. 400].
Уважаємо, філософ підняв деструктивність до всезагальної характеристики буття
й тим самим дав філософське обґрунтування зла. Маргінальність дійсно зростати-
ме доти, поки пріоритет у суспільстві належатиме індивіду посереднього рівня зді-
бностей. Як в умовах капіталізму, так і в умовах державного соціалізму пріоритет
належить людині посереднього рівня здібностей або, говорячи словами українського
письменника й державного діяча В. Винниченка, дисконкордисту [19, с. 11; 20, с. 146 –
148]. З позиції концепцій Х. Ортеги-і-Гассета, персоналістичної філософії Е. Муньє,
філософських поглядів В. Винниченка щодо сутності людини стверджуємо, що
в суспільстві триває постійна боротьба безособистісного начала з особистісним, але
поки пріоритет належить посередній людині, деструктивність зростатиме, зокрема

41