Page 41 - 4930

стверджуємо, що в Радянському Союзі свідомо знищували код особистісного бут-
тя. Над особистісним буттям панував код „обожненого мурашника” [65, с. 247]. Ко-
муністична ідеологія та практика свідомо знищували коди особистісного буття, що
ґрунтуються на пріоритеті духовного над матеріальним. Погодимося з таким твер-
дженням автора монографії „Соціомаргіналістика”: „Підключення до соціокультур-
ного досвіду відбувається шляхом установлення смислових зв’язків з іншою свідо-
містю...” [7, с. 171]. Це дійсно так, але поза межами дослідження залишилося те саме
питання: чому один індивід може підключитися й установити смислові зв’язки із со-
ціумом, а інший зробити це не здатен?
На нашу думку, причиною не зовсім вдалого підходу до аналізу проблеми мар-
гінальності стала марксистська методологія, якою користується автор, хоча ніде не
заявив про свою позицію. Проявом цієї методології є таке твердження: „Розпад соці-
альних зв’язків у бутті означає розпад таких у свідомості” [7, с. 171]. Виходячи з цього
твердження, методологічні постулати й вихідні теоретичні положення автора одно-
значно ідентифікуються як марксистські. Така методологічна позиція знімає з лю-
дини відповідальність за її внутрішній світ, життєву та громадянську позицію. На
противагу цим твердженням зазначимо: людина може своєю діяльністю формально
відтворювати соціальні взаємозв’язки, але психологічно буде від них відчужена. Ви-
никають питання: маргіналом вона буде чи ні?, де критерії? У „Соціомаргіналістиці”
ці питання не знайшли відображення.
У процесі дослідження проблеми А. І. Атоян приходить до більш точного визна-
чення маргінальності. „Маргіналізація в широкому розумінні означає втрату соці-
альних зв’язків стосовно вищої соціальної реальності, тобто щодо соціального цілого,
узятого в його базових цінностях” [7, с. 196]. Тут знову виникає питання: який зміст
вислову „вища соціальна реальність”? Пояснення його значення ми не знайшли. На
нашу думку, вищою соціальною реальністю є особистісне начало (Е. Муньє) люд-
ського буття, без якого суспільство не може існувати. У релігійній філософії це на-
чало отримало назву божественного, а в ідеалістичній – духовного. Маргінальність
саме й починається тоді, коли людина внутрішньо, а потім і зовнішньо відчужується
від особистісного начала, коли цінності духовного буття стають для неї чужими.
Для ілюстрації нашої думки наведемо приклади з недавньої історії СРСР. Партійна
й державна номенклатура ще в 20 – 30-і роки ХХ століття пристосувалася до комуніс-
тичних гасел, по суті не поділяючи їх, що стало предметом художнього дослідження
М. Булгакова в „Майстрові та Маргариті”. Першими маргіналами в Радянському Союзі
були партійні й державні працівники, які лише на словах поділяли комуністичні ідеа-
ли. (Для довідки зазначимо, що в Давній Греції маргіналами вважали розумних людей,
які свідомо відчужувалися від добровільної участі в громадському житті, їх, правда,
тоді називали ідіотами [61, с. 300]). Маргінальність, на нашу думку, – це продукт і фор-
ма відчуженого буття, продукт панування посередньої людини в суспільстві.
Досліджуючи можливості демаргіналізації, А. І. Атоян доходить висновку про
необхідність шукати альтернативу, але, на нашу думку, не знаходить її. „Метою де-
маргіналізації є не воскресіння колишньої соціальної реальності як вищої, але пошук
альтернативи або в панівній соціальності, або поза нею” [7, с. 265]. Уважаємо, що
проблема пошуку шляхів демаргіналізації залишалася відкритою, тому сформулює-

40