Page 40 - 4930

освіти й розвитку людських якостей.
Проблему деструктивності відображено в роботі А. І. Атояна „Соціомаргіналіс-
тика” (1999). Проаналізуємо роботу в контексті людської деструктивності, оскільки
маргінальне існування й поведінка за їхньою сутністю деструктивні. На жаль, автор
цього доволі цікавого дослідження залишив поза увагою цей аспект й аналізує про-
блему соціомаргіналістики в контексті розпаду Радянського Союзу.
Дослідження починається з твердження про те, що „маргінальність – системна
ознака всіх сучасних соціумів” [7, с. 7]. Носіями маргінальності в А. І. Атояна є нуво-
ріші й неопатриціат (вчорашня партдержноменклатура). Автоматично виходить, що
народні маси – це соціально здорова частина суспільства.
Автор „Соціомаргіналістики”, намагаючись з’ясувати причини маргінальності, за-
дає питання: як відбувається маргіналізація буття й людської свідомості? А. І. Атоян
уважає, що відповідь на це питання допоможе, своєю чергою, вирішити й інше: як
здійснити процес демаргіналізації? [7, с. 12]. На думку дослідника, відповідь може
бути знайдено лише в площині міждисциплінарного підходу. Спираючись на роботи
Р. Парка, М. Вебера, Ю. Габермаса та інших авторів, А. І. Атоян доходить у принци-
пі тривіального висновку: „Маргінальна свідомість, зазвичай, є наслідком змушено-
го або добровільного відходу від цінностей свідомості конкретного суспільства” [7,
с. 118 – 119]. Після такого висновку не буде зайвим спитати: а чому людина добро-
вільно відмовляється від панівних цінностей, а тим більше від соціальних і культур-
них норм? Це питання в монографії не поставлено й не вирішено.
Автор „Соціомаргіналістики” розуміє, що без філософського аналізу йому не обі-
йтися, оскільки маргінальне – це аномалія в здоровому соціумі. А. І. Атоян, вірогід-
но, не зміг виділити ядро, „клітинку” здорового соціуму, тому змушений визначати
маргінальність як „перетворене общинне”, або як „прокляття неповної соціальності”
[7, c. 142]. У цих узагальненнях є деякий сенс. Дійсно, людина живе в суспільстві, але
частиною цього суспільства себе не вважає. Отже, продуктами власної діяльності та
власним способом життя вона свідомо й несвідомо руйнуватиме це суспільство. На
нашу думку, таке розуміння маргінальності не дає відповіді на питання про зовнішні
та внутрішні причини існування цього явища.
Проаналізуймо проблему маргінального з позиції концепції Х. Ортеги-і-Гассета.
Використовуючи поняття „людина маси” (посередня людина), скажемо, що неповна
соціалізація характерна саме для цього типу людини, яка, живучи в суспільстві, не
відчуває й не вважає себе його органічною частиною. „Вірусом” маргінальності за-
ражена саме людина маси. Потенційно маргіналом є кожен, хто з огляду на індиві-
дуальні або суспільні умови виявився відчуженим від ідеї особистісного буття. На
жаль, цього взаємозв’язку маргінальності з конкретним типом людини А. І. Атоян
не побачив.
Для аналізу проблеми маргінальності філософ використовує поняття „культурно-
го коду” [7, c. 156]. Згодні, що це поняття допомагає наблизитися до розуміння маргі-
нальності, але автор не наповнює його конструктивним смислом. З позиції Х. Ортеги-
і-Гассета, існує два культурні коди: код особистісного буття, коли людина вимоглива
до себе й делікатна з іншими (аристократи духу й чину) та безособистісного буття,
коли людина невимоглива до себе й вимоглива до інших [49, с. 46]. З цього погляду

39