Page 36 - 4930

формації постмодерного суспільства. На жаль, учений не зміг сформулювати основні
принципи нового суспільного устрою, тому пошук здійснено в межах старих підхо-
дів, хоча на початку книги було заявлено про необхідність увести новий поняттєвий
апарат. Центральне поняття третьої частини книги – рефлексивність, і з цим треба
погодитися. Слід зазначити, що У. Бек реалізував пропозицію світової філософської
громади про розгляд глобальних проблем через призму філософської рефлексії, яку
було прийнято ЮНЕСКО [39, с. 9].
Розвал Радянського Союзу в 1991 році не призупинив деструктивних процесів. Їх
автоматично було перенесено в новостворені держави. Сфера політики стала яскра-
вим проявом людської деструктивності й політичного безумства. Суттєвим внеском
у розуміння проблеми стала книга українських учених Є. І. Головахи й Н. В. Паніної
„Соціальне безумство: історія, теорія і соціальна практика” (1994), у якій проаналізо-
вано різні аспекти безумства – від психопатологічних до моральних – з часів Давньої
Персії до 1994 року, зокрема й в Україні. На нашу думку, робота гранично об’єктивна.
Автори аналізують проблему безумства „верхів”, „низів”, інтелігенції. Можна сказа-
ти, що вони зовсім нікого не щадять. Соціальне безумство розглянуто як результат
помилкового політичного вибору. Покликаючись на твори античного історика Гая
Саллюстія Кріспа [37], автори „Соціального безумства” формулюють класичний під-
хід до розуміння безумства політичних лідерів і народних мас.
Деструктивність політика проявляється в його політичній позиції, коли він попу-
лістськими засобами намагається завоювати довіру народу, залучити його на свій бік,
що призводить до деградації свідомості народних мас, до політичної аномії й руйну-
вання устоїв держави. (На жаль, слід зазначити, що сьогодні цими прийомами корис-
туються майже всі політичні лідери України). Деструктивність народних мас про-
являється в тому, що вони хочуть отримати й отримують подачки від тих, хто йде до
влади [24, с. 18], замість того, щоб самим ставати суб’єктами соціальної й політичної
діяльності. Яскравими прикладами прояву соціального безумства автори досліджен-
ня вважають діяльність лідерів фашистських і комуністичних держав.
Узагальнивши явища соціального безумства з найдавніших часів до наших днів,
Є. І. Головаха й Н. В. Паніна формулюють методологічний підхід для розуміння цього
соціально-політичного та психологічного явища. Вони пишуть, що під соціальним
безумством „можна розуміти помилковий вибір політичних діячів, які декларують
ідею благоденства народу після розтрощення законної влади й усього того, що в цій
владі здавалося народові несправедливим” [24, с. 18]. Мало підняти народ на зни-
щення ненависного авторитарного або тоталітарного режиму, користуючись його
незадоволенням і помилками попередньої влади, необхідно ще мати позитивну про-
граму на майбутнє. Крім того, прихід до політичної влади має бути здійснено в ме-
жах закону. Влада, досягнута незаконним шляхом, розбещує свідомість усіх членів
суспільства, веде його до деградації.
Виходячи зі сформульованого підходу, Є. І. Головаха й Н. В. Паніна досліджують
причини соціально-політичної деструктивності в Україні. Вони пишуть, що в перші
роки незалежності „соціальний характер економічних безумств уряду й парламенту
України було зумовлено передусім помилковим політичним вибором населення, що
наділило владою та впливом політиків, для яких економічна доцільність завжди була

35