Page 34 - 4930

моральні оцінки, нездатність до симпатії – сили, яка надає енергію всім рятувальним
діям” [73, с. 30]. Найважливіша з трьох причин – це втрата довіри до необхідності
дотримуватися моральних норм [73, с. 30]. У цій ситуації Р. Хіггінс пропонує не шу-
кати нові цінності, а відродити старі: розсудливість, справедливість, стійкість і по-
мірність [73, с. 31], але при цьому висновує, що в умовах неконструктивної супер-
активності людина втратила якесь дуже важливе знання. Він запитує в себе: „Де та
мудрість, яку ми втратили в знанні?” [73, с. 33].
Для подолання людської деструктивності Р. Хіггінс пропонує сім засобів: 1) за-
міна безумної надії на порятунок раціональним страхом, який в екстремальних
ситуаціях підвищує пильність; 2) розвиток самосвідомості; 3) формування інтуї-
тивної свідомості; 4) відродження жіночого начала в людському бутті; 5) розвиток
готовності до напружених дій в умовах кризи; 6) формування етики усвідомленої
дії; 7) пробудження релігійного духу. Можна погодися з цими пропозиціями, але
чому мислитель нічого не говорить про те, хто буде носіями цих якостей? Як ба-
чимо, наявна одна й та сама помилка: якості людини відриваються від самої лю-
дини. На особливу увагу заслуговує сьомий пункт. Слід погодитися, що без пробу-
дження релігійного духу в сучасній людині людську деструктивність не подолати.
Релігійному духу було завдано серйозного удару під час епохи Просвітництва й
Великої французької революції, а потім його було замінено „напівбогами, такими
як Процвітання, Науковий прогрес, Історія, Революція та дрібнішими ідолами, на
кшталт Машини…” [73, с. 65]. Знову слід задати питання й констатувати стару по-
милку: який тип людини розміняв пріоритет духовного на матеріальні цінності і
хто був суб’єктом цих метаморфоз? Відповіді в Р. Хіггінса ми не знайшли, але ще
раз підкреслимо, що найцінніше в його роздумах – твердження про необхідність
відродження релігійного духу. Від себе додамо, що слід відроджувати не лише ре-
лігійний дух, але й дух узагалі, який проявляється в єдності людини та світу [16, с.
291].
У 1984 році грузинський філософ Мераб Мамардашвілі (1930 – 1990) вводить
поняття „антропологічна катастрофа”, під яким розуміє руйнування людської сві-
домості, втрату здатності цілісно мислити [43, с. 107 – 121]. Уведення поняття „ан-
тропологічна катастрофа” свідчить про те, що філософи приходять до розуміння
глобального характеру людської деструктивності. У подальшому це поняття роз-
робляли Н. Мусхелішвілі та Ю. Шрейдер [5].
У 1986 році вийшла друком робота німецького соціолога, професора Мюнхен-
ського університету Ульріха Бека „Суспільство ризику. На шляху до другого мо-
дерну”. Передмову книги автор починає з визнання духовної розгубленості люди-
ни епохи постмодерну: „Пост” – кодове слово для вираження розгубленості, яка
заплуталася в модних віяннях” [10, с. 9], одночасно фіксуючи необхідність фор-
мування нового поняттєвого апарату. Системотворчим елементом дослідження є
поняття „ризик”. У. Бек послідовно аналізує ризики у сферах матеріального вироб-
ництва, екології, соціально-політичній і сімейній, які народжуються „бездонною
бочкою потреб” [10, c. 26] людини епохи модерну й постмодерну. Постмодерне
суспільство У. Бек називає суспільством ризику, що здатне викликати катастрофи.
Як допитливий учений, У. Бек намагається з’ясувати причини цього катастрофічного

33