Page 29 - 4930

сутнє те, яке осмислює. Людина перетворилася на робота, що виконує операції й
не замислюється про наслідки, вона неспроможна зрозуміти смисл подій, дати їм
моральну оцінку й не впускає в себе біль іншої людини.
Е. Фромм наполегливо шукає причини, які породжують некрофільські тенденції,
і доходить висновку, що механізація й автоматизація праці логічно ведуть до того,
що з процесу виробництва „практично усувається реальне усвідомлення того, що
відбувається” [67, c. 456]. Ця думка знову дивно доповнює міркування М. Гайдеггера
про мислення, що обчислює, і мислення, яке осмислює. Отже, спосіб виробництва,
заснований на використанні машин і автоматів, об’єктивно веде до некрофільських
тенденцій. Доповнюючи ці міркування Е. Фромма, додамо, що некрофільські тенден-
ції – це результат руйнування єдності людини зі світом. Для подолання цих тенден-
цій повернення людини до природи не має альтернатив.
Е. Фромм знаходить технологічні й соціально-політичні причини, що породжують
некрофільські тенденції у ХХ ст., коли людина стає, з одного боку, додатком техніки,
а, з іншого, – додатком державного механізму. У такій ситуації ніхто вже не почува-
ється руйнівником, „просто кожен виконує свою функцію з обслуговування машини
відповідно до програмних (і, ймовірно, розумних) цілей” [67, c. 456].
Е. Фромм задає дуже болісне питання для людини західної цивілізації: чи притаманні
некрофільські тенденції США та іншим високорозвиненим країнам, зокрема й країнам
з державно-капіталістичною орієнтацією (натяк на соціалістичні країни), і в чому спе-
цифіка сучасних форм некрофілії? І дає ствердну відповідь. Він пише про сучасні форми
некрофілії: „Це загальна орієнтація на все штучне, на другу рукотворну реальність, яка
заперечує все природне як другосортне. Однак вона (людина, — О. Г., В. С.) здійснює
й щось більш страшне. Вона відвертає свій інтерес від життя, від людей, від природи й
від ідей – одне слово, від усього того, що живе; вона обертає все живе на предмети, речі,
зокрема й саму себе та свої людські якості: почуття й розум, здатність бачити, чути й
розуміти, відчувати й любити” [67, с. 459]. Розмірковуючи над цією думкою Е. Фром-
ма, згадаймо передбачення М. Гайдеггера: мислення, що обчислює, може перемогти те
мислення, яке осмислює, і це буде остаточною деградацією людини [71, с. 111]. Коли М.
Гайдеггер робив такий висновок, у нього ще був деякий оптимізм.
За чотирнадцять років, що минули з моменту публікації роботи М. Гайдеггера „Від-
чуженість” (1959) до опублікування роботи Е. Фромма „Анатомія людської деструктив-
ності” (1973), у світі відбулися суттєві негативні зміни, які не залишали місця для опти-
мізму. Тому Е. Фромм робить висновок: „Світ перетворюється на сукупність артефактів:
людина вся (від штучного харчування до трансплантованих органів) стає частиною гі-
гантського механізму, який нібито підлеглий їй, але якому вона водночас сама підлегла.
У людини немає інших планів та іншої життєвої мети, крім тих, які диктує логіка техніч-
ного прогресу” [67, с. 459 – 460]. Живе зникло. Усе перетворилося на штучне – неживе.
Людина неспроможна вийти за межі логіки технічного прогресу. Цей стан внутрішнього
світу В. Франкл із часом назве станом „екзистенційного вакууму” [66, c. 24].
Заради матеріального комфорту людина пішла в наступ на природу, перетворила
„світ на отруєний і зловонний простір (і цього разу в прямому розумінні, без уся-
кої символіки), вона отруює повітря, воду, ґрунт, тваринний світ – і саму себе” [67,
с. 460]. Такі зміни не могли пройти повз саму людину, вони викривлювали її сутність,

28