Page 25 - 4930

Мислення, що обчислює, М. Гайдеггер розглядає як одну з можливих причин тре-
тьої світової війни. Але навіть якщо людство уникне її, то його очікує ще підступніша
небезпека. Філософ убачає її в тому, що мислення, яке обчислює, може „зачарувати”
людину й стати „єдиним дійсним і практикованим способом мислення” [71, c. 111],
що остаточно приведе її до повної бездумності й вона „зречеться своєї найглибшої
сутності й відкине її, а саме те, що вона є істота, яка розмірковує” [71, с. 111]. Сьогод-
ні очевидно: те, чого боявся німецький філософ, сталося. З| ахоплення мисленням,
яке обчислює, привело людину до втрати сенсу буття, тому М. Гайдеггер ставить пе-
ред людиною завдання – рятувати свою сутність. Відповідь правильна, але неповна,
у ній немає інформації про те, хто, де і як робитиме це.
На противагу маніфесту Рассела-Ейнштейна й закликам М. Гайдеггера, вісімнад-
цять лауреатів Нобелівської премії (видатні представники мислення, що обчислює)
підписують звернення зовсім іншого змісту, а саме: „Наука (тобто сучасне приро-
дознавство) – шлях до щастя людства” [Цит. за: 71, с. 106]. Подальший хід історії
показав, що мислення, яке обчислює, підтримане промисловиками й посередньою
людиною, перемогло зусилля прибічників маніфесту Рассела-Ейнштейна.
Тепер, коли минуло півстоліття, під тиском глобальних проблем стає очевидним, що,
незважаючи на правоту й обґрунтованість закликів Б. Рассела, П. Сорокіна, М. Гай-
деггера, Й. Гейзинги, А. Ейнштейна та інших інтелектуалів, занепокоєних небезпечни-
ми для долі людства результатами діяльності „героя” ХХ століття, ніхто з політиків не
підтримав їх, тому що ні в кого не виявилося необхідних для цього здібностей. Тому
деструктивні процеси продовжують наростати й набувають глобальних масштабів.
У 1967 році Лінн Уайт-молодший публікує цікаве дослідження „Історичне коріння на-
шої екологічної кризи”. Він, як і М. Гайдеггер, пропонує розпочати аналіз з мислення
й набути ясності розуміння, а для цього вважає за необхідне здійснити „історичний ана-
ліз усього, що лягло в основу сучасної науки й техніки” й доходить фундаментального
висновку: „Екологічна криза – це результат становлення абсолютно нової демократич-
ної культури” [62, с. 191]. Умовою виживання вчений уважає переосмислення людством
власних наукових і релігійних поглядів у питаннях взаємин із природою [62, с. 192].
Досліджуючи взаємини людини й природи, Л. Уайт-мол. робить висновок, що
експлуататорське ставлення людини до природи проявилося ще в середньовіччі [62,
с. 195]. Він стверджує, що екологічні погляди людини „глибоко зумовлені її віруван-
нями стосовно своєї природи й долі, тобто релігією” [62, c. 195], і доходить фундамен-
тального висновку, що засобами науки й техніки екологічну проблему не розв’язати,
„поки ми не знайдемо нову релігію або не переосмислимо стару” [62, с. 200]. Цей ви-
сновок примушує дослідника переосмислювати християнські погляди на взаємини
людини з природою. Учений звертається до ідей Франциска Ассизького (1182 – 1226).
Основну перевагу його вчення він убачає в досягненні упокорення, „не просто осо-
бистого упокорення окремої людини, а людства як виду” [62, с. 201].
Франциск висунув альтернативний християнський погляд на природу й місце лю-
дини в ній, спробувавши замінити „ідею безмежного панування людини над тварин-
ним світом іншою ідеєю – рівності всіх тварин, зокрема й людини” [62, с. 202]. Слід
погодитися з висновком Л. Уайта-мол. про те, що причини екологічних бід не лише
в помилкових поглядах учених, у падінні моралі, але й у тому, що вони мають глибо-

24