Page 21 - 4930

звертає увагу на органічний зв’язок між моральними переконаннями та здатністю до
розумової діяльності.
З огляду на дитяче ставлення до життя (відсутність моральної рефлексії), цей тип
людини може зробити неправильні умовиводи, тим самим порушивши основний
принцип культури – рівновагу між духовними й матеріальними складниками буття.
Ці побоювання Й. Гейзинги виявилися пророчими: посередня людина заради влас-
них амбіцій розв’язала Першу та Другу світові війни. Незважаючи на те, що євро-
пейське співтовариство перебуває в такому добровільному отупінні, Й. Гейзінга до-
волі оптимістично дивиться на його майбутнє, але вважає, що для цього необхідне
внутрішнє очищення. На питання, чи здатні людина й людське співтовариство оду-
жати, відповідає ствердно [72, с. 362].
Висновки про сутність людини, зроблені Х. Ортегою-і-Гассетом та Й. Гейзингою,
дивовижно збігаються. Вони проаналізували один і той самий тип людини, хоча ви-
користовували різні поняття. Зазначимо, що таке явище набуло поширення в пост-
модерній культурі й філософії. Замість того щоб розвивати підходи своїх колег,
уточнювати поняттєвий апарат, аргументацію та проникати в сутність, філософи
вводили нові поняття, хоча продовжували досліджувати те саме явище. Відбулося
штучне ускладнення, було порушено принцип англійського філософа й логіка Вілья-
ма Оккама (1285 – 1349): не слід збільшувати сутності без необхідності.
Досліджуючи процеси розвитку культури, П. Сорокін незалежно від Й. Гейзинги
доходить аналогічних висновків: західне суспільство й західна культура знаходяться
в стані кризи. „Кілька років тому в деяких своїх працях, зокрема в книзі „Соціальна
й культурна динаміка”, я абсолютно чітко на основі широких доказів констатував:
„Усі найважливіші аспекти життя, устрою й культури західного суспільства пережи-
вають серйозну кризу <…> Хворі плоть і дух західного суспільства, і навряд чи на
його тілі знайдеться хоча б одне здорове місце або нервова тканина, яка нормально
функціонує” [59, с. 427]. На підставі аналізу соціальних і культурних змін П. Сорокін
не лише констатує, що західне суспільство опинилося в кризі, але й робить висно-
вок, що людство вичерпало попередній етап його розвитку та стоїть на порозі нової
культури: „Ми ніби знаходимося між двома епохами: чуттєвою культурою нашого
осяйного вчора, яке помирає, і грядущою ідеаціональною культурою створюваного
завтра. Ми живемо, мислимо, діємо наприкінці сяючого чуттєвого дня, який тривав
шість століть” [59, с. 427]. На жаль, цей період закінчується антрополого-глобальною
катастрофою, але посередня людина не хоче цього визнавати.
До безумовних переваг дослідження П. Сорокіна слід віднести те, що він намага-
ється віднайти філософські причини кризи. „Однак якщо сама наявність кризи не ви-
кликає сумнівів, то цього ніяк не можна сказати про її природу, причини й наслідки.
Щодня ми чуємо десятки різноманітних думок і діагнозів, у яких за бажання можна
виділити два протилежні погляди. Багато з так званих експертів усе ще продовжують
думати, що це звичайна криза, подібна до тих, які не раз траплялися в західному сус-
пільстві в кожному столітті. <…> Інший діагноз набагато більш песимістичний, хоча
й менш поширений, особливо в Сполучених Штатах. Він розглядає цю кризу як перед-
смертну агонію західного суспільства та його культури. Його адепти, яких не так давно
очолив Освальд Шпенглер, запевняють нас у тому, що будь-яка культура смертна.

20