Page 22 - 4930

Досягнувши зрілості, вона починає занепадати. Кінцем цього занепаду є немину-
че руйнування культури й суспільства, якому вона належить” [59, с. 428]. Соціолог
не погоджується з обома поглядами, оскільки вони доволі поверхові.
П. Сорокін доходить висновку про системність кризи західного суспільства: „Ця
криза має не звичайний, а екстраординарний характер. Це – не просто економічні
чи політичні негаразди, криза зачіпає одночасно майже всю західну культуру й сус-
пільство, усі їхні головні інститути. Це – криза мистецтва й науки, філософії й ре-
лігії, моралі та права, способу життя та звичаїв. Це – криза форм соціальної, полі-
тичної та економічної організацій, серед яких форми шлюбу й сім’ї. Одним словом,
це – криза майже всього життя, способу думок і поведінки, притаманних західному
суспільству” [59, с. 429]. Логіка роздумів приводить П. Сорокіна до того самого ви-
сновку, що і Й. Гейзінгу – до вичерпаності можливостей західної культури. „Якщо
бути точнішим, ця криза полягає в розпаді основоположних форм західної культу-
ри й суспільства останніх чотирьох століть” [59, с. 429].
Цей висновок не зупиняє вченого-соціолога, він намагається знайти підґрунтя,
на якому побудовано всю західну культуру. Він виділяє три фундаментальні форми
культури й суспільства: чуттєву, ідеаціональну й перехідну між ними – ідеалістич-
ну, – і причину кризи пояснює зміною чуттєвої форми культури, яка пережила себе,
новою – ідеаціональною. „Ретельне вивчення ситуації свідчить, що ця криза являє
собою лише руйнування чуттєвої форми західного суспільства й культури, за яким
прийде нова інтеграція, так само варта уваги, якою була чуттєва форма в дні її слави
й розквіту” [59, c. 433].
Спробуємо знайти точки дотику між позиціями Й. Гейзинги й П. Сорокіна. Чут-
тєва форма культури віддає пріоритет матеріальному боку людського життя, що
призвело до втрати рівноваги між матеріальним і духовним началами буття. Якщо
Й. Гейзинга довів, що криза цивілізації пов’язана з втратою рівноваги між матері-
альними й духовними основами буття, то П. Сорокін стверджував, що є дві форми
культури – чуттєва й ідеаціональна, а криза пов’язана з вичерпанням можливостей
розвитку людини в межах чуттєвої культури.
П. Сорокін переконаний у тому, що пріоритет у людському бутті має належати
духовному. Незважаючи на глибину роздумів Й. Гейзинги й П. Сорокіна, вони при-
пускаються тієї самої методологічної помилки: аналізують результати, замість того,
щоб шукати причини, а саме результати діяльності людини відривають від її зді-
бностей.
Аналіз Й. Гейзингою й П. Сорокіним деструктивних явищ західного суспільства
з позиції культури, безумовно, цікавий, але він, на нашу думку, усе ж має обмежений
характер. Поки філософи, культурологи, історики, соціологи намагалися осягнути
сутність і причину кризи європейської цивілізації, наш „герой” успішно – усупе-
реч нормам розуму й культури – підготував і провів Другу світову війну й не менш
успішно почав третю – „холодну”, супроводжувану безумною гонкою ракетно-ядер-
ного озброєння.
Й. Гейзінга й П. Сорокін не продовжили розпочатий Х. Ортегою-і-Гассетом ана-
ліз діяльнісних здібностей панівного типу людини, тому причина й сутність кризи
залишилися нез’ясованими. Можна припустити, що особливості посереднього типу

21