Page 19 - 4930

Отже, людина маси – це той, хто втратив свою духовну індивідуальність і став схо-
жим на всіх інших. Зазначимо, що для іспанського філософа поняття людина маси
й посередня людина тотожні [49, с. 73].
Х. Ортега-і-Гассет пропонує власний підхід для розуміння сутності людини. Спи-
раючись на ідеї Платона про духовну ієрархію людей та на ідеї ортодоксального буд-
дизму [49, с. 46], він висновує: „Радикальніше ділити людство на два класи: на тих,
хто вимагає від себе багато й сам на себе звалює тяготи й обов’язки, і на тих, хто не
вимагає нічого й для кого жити – це пливти за течією, залишаючись таким, який є,
і не намагаючись перерости себе” [49, c. 46]. Наш досвід пропагування ідей Плато-
на, Х. Ортеги-і-Гассета щодо рівнів розвитку людських здібностей дозволяє зробити
висновок, що до цієї ідеї більшість людей підходять з егалітаристської позиції, розу-
міють її як розділення людей на „нижчих” і „вищих”. Імовірно, і Х. Ортезі-і-Гассету
доводилося стикатися з такою аргументацією, тому він пояснює: „Отже, розподіл
суспільства на маси й обрані меншини типологічний і не збігається ні з розподілом
на соціальні класи, ні з їхньою ієрархією. <…> Насправді всередині будь-якого класу
є власні маси й меншини” [49, с. 46]. Розвиваючи цю думку, скажемо: серед робіт-
ничого класу й селянства можуть бути люди піднесеного складу – спонукані інтер-
есом цілого, вимогливі до себе, ті, що прагнуть до розвитку. Водночас і серед „вищих”
класів, зокрема й філософів, можуть переважати індивіди, не здатні бути спонуку-
ваними інтересом цілого. На жаль, доводиться констатувати, що не лише в буден-
ній свідомості, але й у філософії, психології й педагогіці панує спрощене розуміння
принципу ієрархії здібностей.
Х. Ортега-і-Гассет не зупиняється на соціологічному дослідженні змін, що відбу-
валися в європейських суспільствах, і переходить до інтелектуально-психологічного
аналізу людини маси. Він виділяє такі сутнісні характеристики посередньої людини
(людини маси). Перша: вроджена, глибока впевненість у тому, що життя легке, багате,
у ньому немає трагічних обмежень; тому рядова людина проникнута відчуттям пе-
ремоги та влади. Друга – відчуття власної переваги й всесилля, повна задоволеність
своїм моральним та інтелектуальним багажем. Самозадоволення призводить до того,
що людина не визнає ніякого зовнішнього авторитету, нікого не слухає, не допускає
критики своїх думок і ні на кого не зважає. Внутрішнє відчуття власної сили спонукає
її завжди виказувати перевагу, поводитися так, ніби вона та їй подібні – одні у світі.
Третя – втручатися в усе, нав’язуючи власну вульгарну думку, „власну вбогість без-
церемонно, безоглядно, негайно й беззаперечно, тобто в дусі «прямої дії»” [49, с. 98].
Усі ці ознаки свідчать про те, що внутрішній світ такої людини дійсно примітивний,
у ньому немає місця установці на сприйняття іншого та загальнолюдським ціннос-
тям. З огляду на духовну обмеженість цей тип людини неспроможний ні розуміти, ні
розв’язати проблеми, що виникають.
Х. Ортега-і-Гассет, завершуючи своє дослідження, робить висновок: „Суть така:
Європа втратила моральність. Попередню масова людина відкинула не заради нової,
а заради того, щоб відповідно до власного життєвого складу не дотримуватися нія-
кої” [49, с. 161]. Жорстокий висновок. Людство, не прийнявши категоричного імпе-
ративу Канта („Вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства й у своєму обличчі,
і в обличчі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не ставився би до нього

18