Page 17 - 4930

задає фундаментальне питання: яка мета духовного руху в європейському суспільстві?
і дає невтішну відповідь: „Найвищий ступінь спрощення й більше нічого!” [41, с. 132].
Утіленням загальної європейської тенденції до усереднення, на думку К. Леонтьєва,
стали погляди французького філософа й публіциста П’єра Прудона (1809 – 1865). Ро-
сійський мислитель зауважує: „Прагнення Прудона до повної одноманітності життя
й характерів видно більше або менше в усіх його книгах” [41, с. 134]. Протест Прудона
проти духовного аристократизму й прагнення до повної рівності знайшли остаточне
формулювання в тезі про необхідність відміни принципу ієрархії здібностей: „Ієрар-
хія здібностей повинна бути відкинута як організуючий принцип: рівність має бути
єдиним правилом нашим, і воно є наш ідеал” [Цит. за: 41, с. 134]. Отже, ідея рівності
була реакцією не лише на соціальну нерівність, але й на принцип ієрархії здібностей.
Що ж пропонує Прудон замість ієрархії здібностей? Антитезою може бути лише інте-
лектуальна рівність. Прудон пише: „Без розумової повної рівності робота завжди буде
для одних привілеєм, а для інших – покаранням” [Цит. за: 41, с. 134]. Ідею соціальної
рівності Прудон доводить до вульгарного завершення – він поширює її на внутрішній
світ людини. Філософ проігнорував особливості природних задатків індивідуума й роль
його власних зусиль у їх реалізації, на що вказував ще Платон [52, с. 146]. Як бачимо, в
основі філософських помилок Прудона лежало, з одного боку, ігнорування категорії
можливого: людина може розвиватися, а може й не розвиватися, що є результатом її
особистого вибору, а, з іншого, – категорії якості. Багатоманітність і складність вну-
трішнього світу було замінено зовсім непродуктивною ідеєю повної розумової рівно-
сті як ідеалу людського буття.
К. Леонтьєв поділяє переконання Дж. С. Мілля про негативність тенденції до ніве-
ляції людських типів. Якщо посередній тип людини візьме гору, то він усе несхоже на
нього проголосить відхиленням від норми. К. Леонтьєв наводить думку Дж. С. Міл-
ля: „Коли ж людство зійде все до одного типу, усе, що ухилятиметься від цього типу,
буде йому здаватися аморальним і потворним. Рід людський, відвикнувши від видо-
вища життєвого розмаїття, втратить тоді всяку здатність розуміти й цінувати його”
[Цит. за: 41, с. 138]. Це було пророче передбачення, яке стало реальністю наприкінці
ХIХ – на початку ХХ століття, що змусило іспанського філософа Х. Ортегу-і-Гассета
написати книгу „Повстання мас” (1929), у якій він на основі соціально-філософського
аналізу довів, що людина маси (посередня людина) свої примітивні цілі – комфорт
і насолоду – піднесла до загального ідеалу [49, с. 98 – 99]. К. Леонтьєв геніально перед-
бачив процеси глобалізації й те, що їхньою причиною стане діяльність посередньої
людини. Підводячи підсумок дослідженням здібностей посередньої людини, К. Леон-
тьєв аргументує свої висновки тим, що такий тип людини ні в якому випадку не може
бути ідеалом, оскільки „це ненауково саме тому, що воно нехудожньо” [41, с. 158].
Аргументація наукового або філософського положення естетичним критерієм сьо-
годні сприймається як архаїчна. Проте, К. Леонтьєв думав зовсім інакше: „Естетичне
мірило найправильніше, оскільки воно єдино загальне й до всіх суспільств, до всіх релі-
гій, до всіх епох може бути застосоване” [41, с. 158]. Ми поділяємо його думку. (Для до-
відки зауважимо, що естетичний критерій як критерій істинності приймали Г. В. Гегель
[22, с. 212] і Ф. Шеллінг [75, с. 484].) К. Леонтьєв висловив застереження-побажання
слов’янським народам і Росії не йти шляхом розвитку посередньої людини [41, с. 160].

16