Page 15 - 4930

Якщо розглядати людину не як вид (рід), а як індивіда, то проблема людини конкре-
тизується й постає як деякий вузол завдань щодо її життєзабезпечення, серцевиною
яких є вдосконалення її діяльнісної здібності. Ця проблема належить до розряду неяв-
них й утворюється співвідношенням спадково-генетичних задатків і соціально-психічних
умов їх реалізації, вирішальну роль при цьому відіграє активність індивіда [40, с. 166 –
182]. Проблему здібностей досліджували психологи, педагоги, але, на нашу думку, вона не
отримала належного розв’язання з тієї причини, що розглядали її, по-перше, поза контек-
стом духовного й матеріального компонентів людського буття, а, по-друге, без урахуван-
ня того, що продукт діяльності є об’єктивним відображенням рівня розвитку людських
здібностей.
У цій ситуації нас цікавить питання: які ж знання необхідно здобути учневі про
себе як про людину, щоб вони спрямовували його зусилля на оптимальне розв’язання
проблеми вдосконалення власних здібностей у кожній з мінливих ситуацій подаль-
шої життєдіяльності?

1.2. Філософське осмислення свідчень наростання
деструктивності людської діяльності

„Чому” – для науки означає
„залежно від яких умов”
Олексій Ухтомський

Перш ніж осмислювати й розв’язувати проблему розвитку здібностей, проаналі-
зуємо факти та з’ясуємо джерело людської деструктивності. Як це не парадоксально,
але з розвитком науки й техніки людська деструктивність не послаблюється, а, на-
впаки, посилюється. Незважаючи на фантастичні досягнення науки й техніки, про-
тягом ХIХ – ХХ століть вона зростала темпами, які набирали обертів. Прояви де-
структивності різноманітні, але є й деяка спільна їх причина, і ми намагатимемося
її виявити. Щоби були зрозумілі складності проблеми, яка нас цікавить, трудність її
розгляду та значимість наслідків, пропонуємо всім зацікавленим у розвитку власних
здібностей ознайомитися з історією питання.
Одним із перших, хто писав про деструктивність європейського буття, був ро-
сійський філософ, публіцист і письменник О. І. Герцен (1812 –1870). Осмислюючи
проблему людини в контексті ідеалів Великої французької революції (1789 – 1794)
та європейських революцій 1848 р., філософ доходить висновку, що ці соціально-по-
літичні рухи не змогли реалізувати проголошені ідеали. Духовний підйом змінило
розчарування: людина виявилася розіп’ятою на тих ідеалах, за які боролася. „З кож-
ної Голгофи голосніше й голосніше лунає: „У мене немає свободи!”, „У мене немає
рівності!”, „У мене немає братства!”, і обмануті надії гаснуть одна за одною…” [23,
с. 514]. Отже, лише через півстоліття після Великої французької революції для людей,
що мислять, стало зрозуміло, що проголошені ідеали виявилися звичайними полі-

14