Page 183 - 4930

нашу думку, збігом трьох випадковостей. Перша – це наявність у тій або тій влад-
ній підсистемі першої посадової особи, яка для себе відчула необхідність створення
такого органу для забезпечення успішного виконання своїх посадових обов’язків.
Без наявності такої особи нічого й фантазувати про створення методологічного ор-
гану. Друга випадковість – це наявність особи, достатньо підготовленої, здатної та
охочої взяти на себе роботу щодо створення й керівництва діяльністю такого органу
при обов’язковій постійній взаємодії з першою особою. Без наявності такого фахів-
ця також нічого не вийде зі створенням цього органу. Але навіть якщо зустрінуться
дві такі особи та знайдеться достатня кількість інших осіб, здатних та охочих працю-
вати в такому органі над проблемою методології, то й тоді його робота не буде успіш-
ною й продуктивною без третьої випадковості – наявності в суспільній свідомості
потреби в діячах із третім, особистісним, рівнем соціального розвитку діяльнісної
здібності, що проявляється у вигляді деякої „моди” на особистісний розвиток зді-
бностей серед певних кіл ділових людей та учнівської молоді й пробуджує в окре-
мих індивідів суб’єктивну потребу в особистісному розвитку. Без такої об’єктивної
потреби в суспільній свідомості як неодмінної передумови успішності розв’язання
проблем розраховувати на успіх у діяльності такого центру не доводиться.
Як же справа з наявністю всіх трьох випадковостей у самому житті та з можли-
вістю їх „збігу”? Щодо перших двох, то їх наявність можна перевірити найбільш не-
досконалим, але найнадійнішим методом „тику”, методом особистих бесід. Щодо
наявності третьої випадковості скажемо, що її немає, але її може бути створено. До-
статньо проглянути програми теленовин на будь-якому каналі будь-якої країни про
важливі події внутрішнього й міжнародного життя, які щоденно пропонують теле-
глядачам, де немає й натяку на проблему достатності або недостатності діяльнісних
здібностей у головних дійових осіб – президентів, прем’єр-міністрів, політичних лі-
дерів, керівників підприємств, виконавців, тобто тих, хто своїми діями або бездіяль-
ністю визначає долю народу, а тим більше немає спроб якоїсь класифікації наявних
у них здібностей, щоб одразу стало зрозуміло, наскільки мала ймовірність наявності
третьої випадковості, як і можливості її перетворення на дійсність за допомогою тих
самих засобів масової інформації. Незважаючи на відсутність умов для створення
методологічної лабораторії, питання про її організацію стоїть на порядку денному.
Наведемо кілька фактів, що свідчать про те, як далека громадськість від прийняття
концепції чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності індивіда, і про те, як сам хід
суспільних процесів впритул підводить до необхідності зробити цей цілком уже під-
готовлений напрацюваннями вирішальний, доленосний і неминучий крок.
У 1977 році А. Печчеї, узагальнюючи й концентруючи результати осмислення й до-
слідження глобальних, загальнолюдських проблем життєзабезпечення, переконливо
обґрунтовує висновок: усе наштовхується на необхідність розвитку самої людини.
„З якого би погляду ми не вивчали нинішній стан людства, його проблематику або
перспективи його подальшого розвитку, ми неминуче приходимо до того, що саме
людина – з усіма її недоліками, з усіма її якостями й навіть невикористаними й незві-
даними можливостями – виявляється центром усіх проблем і подій. Не усвідомлю-
ючи зазвичай цієї простої й очевидної істини, ми часто намагаємося знайти складні,
немислимі рішення десь поза межами самих себе, але ж, по суті, за відповіддю про

182