Page 184 - 4930

причини майже всіх людських складностей і світових потрясінь зовсім не треба хо-
дити так далеко – вона всередині нас самих” [35, c. 260]. Громадський діяч зробив ви-
сновок, від якого не відмовився б і філософ зі світовим іменем. Минуло півстоліття,
але, на жаль, ні філософи, ні психологи, ні педагоги, ні державні й політичні діячі не
усвідомили, що розв’язання як регіональних, внутрішньодержавних, так і глобаль-
них проблем залежить від здібностей людини (доведенню цього факту ми присвяти-
ли перший розділ книги).
В умовах, коли суспільствознавці й державні діячі злочинно замовчують пробле-
му вдосконалення людських якостей, громадський діяч А. Печчеї відкрито говорить
про необхідність пошуку механізму впливу на людську свідомість: „Питання зведено
до того, як переконати людей у різних куточках світу, що саме в удосконаленні їх-
ніх людських якостей лежить ключ до вирішення проблем, що це відповідає нашим
спільним інтересам і що лише мобілізація зусиль та енергії на глобальному рівні
створить необхідні для цього умови” [35, с. 208]. Яка сучасна філософська система
поклала в основу своєї діяльності вдосконалення людини? Гуманітарні науки доте-
пер ігнорують ці обґрунтовані висновки й вимоги часу.
А. Печчеї невтомно в різних формах підкреслює необхідність удосконалення люд-
ських якостей і здібностей, уважаючи це нагальною проблемою людства. На жаль,
слід зазначити, що він не конкретизував уявлення про розвиток і вдосконалення
людських якостей та здібностей, про соціальні чинники та способи, які їх визнача-
ють і зумовлюють. Ця абстрактність його висновків і тверджень дозволила акаде-
мікові Д. Гвішіані в післямові до книги „Людські якості” (1980) так оцінити їх: „Ча-
сом Печчеї шукає причини та шляхи вирішення проблем зовсім не в тій площині, де
вони дійсно лежать, не бачить, що шлях до кардинального розв’язання всіх описаних
ним проблем лежить не через удосконалення людини, а через глибоке перетворення
того соціального устрою, який породжує в людині всі ті якості, які, на думку Печчеї,
заважають їй упоратися з проблемами, що виникли перед нею” [11, c. 294]. Через
тридцять років після міркувань Д. Гвішіані, очевидно, що він мислив, не виходячи
за межі марксистської філософії, – соціальне визначає розвиток людських якостей,
але життя спростувало й самого Д. Гвішіані: Радянський Союз з його одіозною ідео-
логією пішов в історичне небуття. Комуністична ідеологія, говорячи про пріоритет
соціального над духовним, не змогла реалізувати це гасло.
В аналітичному огляді ідей Римського клубу в 1982 році доктор філософії
В. М. Лейбін поділяє думки Д. Гвішіані, причому спрощує висновок А. Печчеї про
необхідність підвищення й розвитку якостей і здібностей людини. Так, В. М. Лейбін
висновує: „Отже, теоретики Римського клубу покладають надію на трансформацію
свідомості людей, уважаючи, що цього цілком достатньо для здійснення гуманізації
світу й людини. Трансформацію свідомості вони сприймають як справжню револю-
цію в мисленні й поведінці людей, яка справляє перетворювальний вплив як на саму
людину, так і на навколишній світ. На відміну від попередніх революцій, пов’язаних
із насильницькою руйнацією соціальних структур, „революція свідомості”, як ува-
жають представники Римського клубу, дозволить людині по-новому подивитися на
саму себе, на своє місце у світі, пробудить у ній бажання стати справжньою людиною
й тим самим стане відправною точкою її нового ставлення до світу” [28, с. 237].

183