Page 186 - 4930

не через удосконалення людини” – саме й лише через удосконалення! – здійснюване
саме „через глибоке перетворення… суспільного устрою”, яке В. М. Лейбін згадує як
„революцію, пов’язану з насильницькою руйнацією соціальних структур”, маючи на
увазі насильницьке перетворення капіталізму в соціалізм. Уточнімо, що означає по
суті перетворення капіталізму в соціалізм за Карлом Марксом і подивімося, чи здій-
снилося воно в Радянському Союзі, і стане зрозумілим, як воно зумовлює в діячів
розвиток нових якостей і здібностей.
Дивно, що не стільки „буржуазні” захисники капіталістичного суспільного устрою,
скільки „комуністичні” борці за соціалістичний устрій, які називали й називають
себе марксистами, замовчували основний висновок К. Маркса, зроблений ним ло-
гічно бездоганно, теоретично обґрунтовано, соціально достовірно, по-людськи про-
дуктивно – так, що ніхто не спокусився на його спростування, а саме: на зміну па-
нуванню приватної власності йде „з необхідністю природного процесу” власність
суспільна, тобто перетворення найманого працівника на власника й володаря засо-
бів, процесу й результату виробництва [31, с. 773] фактично в справі й за законом,
що забезпечується силою, і тим більше нічого для його здійснення не зробили, буду-
чи стільки десятиліть наділеними державною владою.
Є якась загадка в тому, чому цей висновок К. Маркса по суті не спростували й не
прийняли ні „буржуазні”, ні „комуністичні” ідеологи. А між тим лише перетворен-
ня приватної, тобто частини членів суспільства, власності на засоби й результати
виробництва з обумовленою нею конкуренцією й небезпекою розорення на влас-
ність суспільну, тобто кожного члена суспільства як трудівника з обумовленим нею
співробітництвом їх у примноженні спільних благ для всіх і для кожного, відкриває
простір можливостям розвитку здібності бути спонукуваним своїм, особистим, ін-
тересом у діяльності в можливо більшої кількості членів суспільства. Така транс-
формація суспільних відносин відкриває, з одного боку, реальні можливості для
розвитку здібностей усіх членів суспільства, а, з іншого, – загострює в суспільній
свідомості потребу в такому розвитку. І здійснитися таке перетворення власності
може, як ми тепер бачимо не лише з теорії, але й із практики багатьох народів, не
„насильницькою руйнацією соціальних структур”, не революційним примушенням
однієї людини іншою, однієї спільноти людей іншою, а взаємною добровільною зго-
дою всіх зацікавлених суспільних сил того або того народу, укладанням ними чіткого
громадянського компромісу, угоди, договору з неодмінним зобов’язанням принци-
пового дотримання його. Такий громадянський компроміс може забезпечити умови
збереження й розвитку досягнутого рівня життєзабезпечення народу, розв’язання
кризових явищ, які загрожують знищенням самого життя.
Прообразом того, якою може бути процедура вироблення такого компромісу, а ра-
зом із тим і показником того, як близько підійшла громадськість до ідеї рівнів соці-
ального розвитку діяльнісної здібності індивіда, є створення та зміст книги „Прорив.
Становлення нового мислення” (1988). Написана в 1985 – 1987 рр. групою учених,
вона охоплює різні аспекти життя народів та індивідів, виходить на проблему вижи-
вання людського роду й містить конструктивні роздуми авторів про проблему якості
діяльності фахівців, які приймають і здійснюють рішення. Висновки книги зроблено
у формі побажання, а не в оцінно-рекомендаційній. Наведемо кілька прикладів.

185