Page 185 - 4930

З позиції концепції співвідношення мислення й реальності Дж. Сороса рефлек-
сивно осмислимо ідеї А. Печчеї та його критику В. М. Лейбіним. У міркуваннях
А. Печчеї помітний вплив свідомості на реальність (продуктивна рефлексія), тобто
активна роль духовного щодо реальності. Уважаємо, що В. М. Лейбін це побачив, але
не зміг прийняти, оскільки стояв на позиціях марксистської доктрини. У його роз-
мислах чітко виражено думку про те, що соціальна реальність визначає свідомість.
В. М. Лейбін виключає можливість впливу свідомості на соціальну реальність, запе-
речує активність духовного: „Представники Римського клубу вважають, наприклад,
що катастрофічна ситуація, пов’язана із забрудненням навколишнього середовища
та виснаженням природних ресурсів, примусить замислитися багатьох людей, серед
яких підприємці, керівники корпорацій і політичні лідери, над наявним станом справ
у західному світі. Усвідомивши недопустимість подальшого марнотратного ставлен-
ня до природи, зрозумівши, що є добро, а що зло, вони прийдуть до висновку про
згубність їхніх екоглядних корисливих цілей і необхідність постановки таких цілей,
реалізація яких не призводитиме до негативних наслідків, зокрема до погіршення
стану навколишнього середовища” [28, с. 238]. Урешті-решт, він у дусі марксистської
ідеології робить висновок: „Як бачимо, представники Римського клубу стоять на ти-
пово буржуазних позиціях” [28, c. 248]. Але хіба можна назвати буржуазною позицію
тих, хто вважає, що усвідомлення (особливо, якщо воно особистісне) здатне впли-
вати на реальність? На нашу думку, методологічною основою поглядів А. Печчеї і є
активна роль духовного, а саме особистісного чинника у взаємодії з матеріальним.
Наведені протилежні позиції аналізованої проблеми достатності або недостатнос-
ті розвитку здібностей діячів для успішного подолання кризових явищ у життєзабез-
печенні, які в недавньому минулому панували у свідомості громадськості по обидва
боки пресловутої „залізної завіси” як „буржуазна” й „комуністична” концепції, на-
довго залишилися у свідомості, незважаючи на їхню теоретичну та практичну без-
плідність. Разом з тим, з урахуванням подій, які відбулися за цей час, явно видно,
якщо в кожній із концепцій виділити істинне ядро й подолати обмеження, свідомо
або несвідомо створені їхніми прибічниками, то вони дивно співпадають одна з од-
ною, утворюючи дещо цілісне – концепцію чотирьох рівнів соціального розвитку
діяльнісної здібності індивіда. Насправді, істинним є висновок А. Печчеї про те, що
для успішного подолання кризових явищ у життєзабезпеченні потрібні нові якості
та здібності діячів і що проблема розвитку їх повинна стати головною в житті наро-
дів та індивідів. Але дослідники Римського клубу так і не сказали, у чому ж новизна
тих людських якостей і здібностей, які потрібні для творчого розв’язання кризових
явищ, якими соціальними чинниками їх зумовлено, де і якими способами їх розвива-
ти якщо не в усіх, то хоча б у деяких діячів, які саме й визначають характер прийняття
та здійснення тих чи тих рішень.
Між тим давно вже відомо, що не лише люди творять обставини, але й обставини
творять людей і що нові здібності – це результат дії нових обставин. Отже, завдання
полягає в тому, щоби визначити, які саме обставини й у який саме спосіб повинні
змінити самі ж люди для розвитку відповідних нових, яких вимагає саме життя, а не
свавілля кого б то не було, якостей і здібностей діяча. Тому ніяк не можна погодитися
з висновком Д. Гвішіані, що „шлях до кардинального вирішення … проблем лежить

184