Page 158 - 4930

в ній щось суттєво. Ці люди мають корисливий інтерес нічого не змінювати, крім слів
і вивісок, оскільки отримали тут міцну нішу” [12, с. 15]. Разом із тим І. Гончаров до-
ходить важливого висновку, що ніякі косметичні реформи не зможуть змінити стан
справ у школі. „Віджила своє педагогічна система не може бути підправлена ніяки-
ми деталями, ін’єкціями, ремонтом, додаваннями, прибудовами. Ні реставрація, ні
відродження, а будівництво – це наше педагогічне гасло: школу необхідно створити
знову” [12, с. 15]. На жаль, автор цих критичних міркувань не зміг запропонувати
нових ідей для побудови нової школи, а в сутності він повторив висновок Г. П. Ще-
дровицького 1968 року про необхідність створення нової педагогіки.
Зарубіжні й вітчизняні дослідники зафіксували різні аспекти кризи школи: роз-
балансування між школою та суспільством (А. Адлер, Р. Акофф, Ф. Кумбс, Дж. Пер-
кінс), застарілий зміст навчальних програм і відсутність методології для подолання
кризи (Г. П. Щедровицький), відсутність філософії освіти (У. Глассер), професійна
невідповідність педагогічних кадрів (І. Гончаров). Усе, що можна було сказати, було
сказано, але нової методології та нової філософії освіти так і не з’явилося. Зараз чи-
тач може зрозуміти причину цього. Нова методологія й філософія вимагали перегля-
ду філософсько-антропологічної парадигми. Необхідно було відмовитися від старої
парадигми (кожна людина – особистість) і перейти до нової – ієрархії чотирьох рів-
нів розвитку діяльнісної здібності людини. На жаль, ніхто з критиків старої школи не
дійшов цього висновку.
До сьогодні не проаналізовано досвід вчителів-новаторів. Їхній досвід виявився
незатребуваним. Уважаємо, що педагогічні технології можна наслідувати, а от на-
слідувати особистісні здібності учителів-новаторів дано не кожному. Ніхто з учених
не сказав, що вчителі-новатори працювали не технологіями, а своїми особистісними
здібностями, своїм способом життя. Вони були особистостями, і в цьому полягав
успіх їхнього підходу до навчання. Їхні технології народжувалися від їхніх особис-
тісних здібностей. На жаль, кінець ХХ – початок ХХI століття проходять під знаком
педагогічних технологій. Абсолютизація педтехнологій свідчить про те, що розвиток
педагогіки пішов в абсолютно протилежному напрямі, ніж той, який пропонували
вчителі-новатори та якого об’єктивно вимагає час.
Крах Радянського Союзу не знищив руху педагогів за реформування школи. Він
перейшов у нові незалежні держави. На підставі ідей Г. П. Щедровицького й мето-
дологічного руху в 1994 році український учений Г. О. Балл пише, що система освіти
виконує дві основні функції. Перша, звернена до суспільства, полягає в забезпеченні
постійності його функціонування через передачу новому поколінню визначеної су-
купності цінностей, установок, знань, умінь, правил поведінки. Друга пов’язана з пер-
шою, але звернена до індивіда й полягає в тому, щоби підготувати його до життя, до-
помогти йому посісти гідне місце в суспільстві, пристосуватися до його вимог [6, с. 3].
Погоджуючись із наведеними твердженнями, уважаємо, що їх необхідно довести до
логічного філософського завершення. Сьогодні освіта не виконує ні першої, ні дру-
гої функції, не спроможна передати новим поколінням напрацьовану суспільством
суму знань, сформувати особистісні якості, необхідні для успішної соціалізації. Друга
функція зведена до пристосування до панівних соціально-політичних умов. Для того
щоб успішно соціалізуватися, молода людина повинна забути про все багатство своїх

157