Page 153 - 4930

які висувають до освіти, усе підвищуються; у цих умовах буде неможливо розв’язати
проблему, без кінця збільшуючи асигнування” [25, с. 10 – 11]. Зловісні передрікання
Ф. Кумбса про те, що система освіти розтрощить власні основи, а заодно й суспільство
загалом, почали проявлятися в 1991 році, коли припинив своє існування Радянський
Союз. Проголошене й розпіарене гасло про новий тип людини: кожна радянська лю-
дина – особистість [39, с. 48 – 50]) ганебно розвіялось. (Рефлексуючи щодо якостей
радянської людини, слід сказати, що гасло про новий тип людини, яке народилося
після революції 1917 року, художньо дослідили М. Булгаков у „Майстрові та Марга-
риті”, А. Платонов у „Котловані”, а також у своїх філософських працях М. Бердяєв [9]
і С. Франк [45, с. 247]).
Ф. Кумбс піддає систему освіти філософському аналізу. На його думку, вона пе-
рестала задовольняти потреби розвитку людини й суспільства. Про людину, яка не
спроможна критично оцінювати власні можливості й результати діяльності, гово-
рять, що вона втратила здатність бачити реальність, а точніше, здібність до реф-
лексії, але в цьому випадку система освіти як сукупність освічених людей втрачає
здатність до критичного бачення результатів своєї діяльності. Ф. Кумбс попереджає:
„Система освіти може втратити здібність бачити саму себе. Якщо вона тримається
за загальноприйняті форми лише тому, що вони є сталими, якщо вона чіпляється за
застарілі догми, щоби не потонути в морі незрозумілого, якщо вона підносить по-
ширені уявлення до рангу науки, а інертність уважає основою основ – така система
виглядає пародією на освіту. Справді обдаровані особистості можуть пробити собі
дорогу й за такої системи, але це зовсім не означає, що вони є продуктом цієї систе-
ми; вони просто знайшли в собі сили вистояти” [25, с. 12]. Про які старі догми пише
Ф. Кумбс? Уважаємо, він говорить про те, що вичерпано безособистісну парадигму
буття, яка формувала соціальне замовлення на посередню людину. Саме в 60-і рр.
ХХ ст. В. Франкл зробив висновок про „екзистенційний вакуум”, у якому знаходить-
ся сучасна людина [46, с. 24].
Ф. Кумбс уперше фіксує фундаментальний недолік наявної системи освіти – ви-
пускники вищої школи виявляються нездатними розв’язувати як особисті, так і сус-
пільні проблеми: „Більше того, з погляду суспільства, кошти, витрачені на зміст такої
системи, викинуто на вітер, оскільки більшість учнів, закінчивши навчальний заклад,
буде надто погано підготовлена для того, щоби з користю служити собі й своєму сус-
пільству” [25, c. 12]. Пізніше цю проблему зафіксує А. Печчеї та скаже, що складність
проблем зростає, а в суспільстві не вистачає людей, здатних їх розв’язувати [35, с. 133].
Уважаємо, що всі міркування Дж. Перкінса, Ф. Кумбса, А. Печчеї, В. Франкла сягають
роботи Х. Ортеги-і-Гассета „Повстання мас” (1929), у якій на основі соціально-філо-
софського та психологічного аналізу доведено, що в Європі до влади прийшла людина
посереднього рівня розвитку й розпочалася масова примітивізація життя.
Ф. Кумбс усвідомлює, що для реформування системи освіти необхідно змінити
форми підготовки педагогічних кадрів. „Зрозуміло, що не можна й мріяти про мо-
дернізацію системи освіти доти, поки радикально не зміниться система підготовки
педагогічних кадрів, поки не буде достатньо сильної мотивації щодо досліджень у
галузі педагогіки, поки вона не стане інтелектуально багатшою та сміливішою, не
перестане обмежуватися первісною підготовкою й не перетвориться в систему по-

152