Page 163 - 4930

актуалізувалася наприкінці ХХ століття як проблема пріоритетності їх у діяльності
органів саморегуляції суспільства – держави, громадських організацій. Підкреслімо,
що в Законі України „Про освіту” від 23.05.1991 р. № 1060-XII, розд. І, ст. 4, сказа-
но: „Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного
і культурного розвитку суспільства” [23, с. 12]. Правда, там, на жаль, не сказано, перед
чим пріоритет і в чому він виражений, що унеможливлює керівництво законом у ви-
веденні школи України з кризи. Ми вважаємо, що українське суспільство, якщо воно
не хоче зникнути з політичної карти світу, повинне віддати пріоритет виробництву
людини, точніше особистості, здатної спонукатися інтересом цілого.
Уявлення про сутність діяльнісної здібності індивіда має бути першим основопо-
ложним теоретичним принципом, який лежатиме в основі нової школи. Підводячи
підсумок попереднім дослідженням, концентровано викладемо наші узагальнені уяв-
лення про діяльнісну здібність індивіда. Діяльнісна здібність індивіда як результат
шкільного виробництва, здійснюваного в навчальному процесі, – це здібність свідо-
мо створювати в процесі трудової діяльності двоєдиний продукт: по-перше, пред-
мет для споживання і, по-друге, суспільний зв’язок з іншими людьми, як з тими, хто
споживатиме предмет, так і з тими, хто створив сировину й засоби праці, необхідні
для створення предмета. За створення предмета споживання в діяльнісній здібності
індивіда відповідає професійна здібність, що складається зі здібності засвоювати й
уречевлювати в продукті трудової діяльності вміння й навички щодо виробництва
предмета та зі здібності засвоювати й використовувати знання, необхідні для його
створення — це зовнішня сторона діяльнісної здібності. За відтворення суспільного
зв’язку в діяльнісній здібності індивіда відповідає інтелектуальна здібність, що скла-
дається зі здібності мислити поняттями й образами рух продукту в соціальному про-
сторі й соціальному часі та зі здібності відчувати різноманітні просторові й часові
масштаби життєвої значимості суспільного зв’язку в контексті конкретної суспіль-
ної ситуації та її еволюції в суспільстві як цілісному організмі, зумовлені конкретною
якістю предмета й переживаються як економічні, політичні, правові, моральні, світо-
глядні, естетичні відносини — внутрішня сторона діяльнісної здібності.
Другим основоположним принципом має бути таке положення: у продукті трудо-
вої діяльності цілісно опредметнюються всі чотири компоненти діяльнісної здібнос-
ті індивіда: 1) уміння й навички, 2) знання, 3) мислення, 4) спонукання до діяльності,
що забезпечено цілком визначеними нейропсихічними процесами, знання про які
розгортаються, упорядковуються в такий спосіб.
Перше: кожну з чотирьох названих здібностей як компонент цілісної діяльнісної
здібності індивіда забезпечено функціонуванням особливих, абсолютно відмінних,
відповідних їм нейропсихічних механізмів або органів його організму. Друге: кожен
із нейропсихічних органів функціонує за своїми особливими законами, розвиваєть-
ся й удосконалюється через виконання своїх особливих вправ. Третє: до розвитку
й удосконалення функціонування того або іншого нейропсихічного органа в різ-
них індивідів можуть бути й зазвичай бувають ті або ті спадкові чи здобуті пере-
ваги чи утруднення. Четверте: кожен із чотирьох компонентів діяльнісної здібності
може стати й зазвичай стає підставою професійної спеціалізації учня у виборі ним
напряму життєдіяльності.

162