Page 154 - 4930

стійного підвищення професійного рівня всіх учителів” [25, c. 194]. Слід погодитися
з цією критикою та пропозиціями, але, на жаль, Ф. Кумбс нічого не говорить про ту
ідею, яку необхідно покласти в основу реформування освіти й системи підготовки
педагогічних кадрів. Резюмуючи погляди Ф. Кумбса на систему освіти, зазначимо,
що його аналіз не проникає в сутність кризи, він аналізує те, що лежить на поверхні.
Кризу освіти фіксували одночасно в західних країнах і в Радянському Союзі, лише
з тією різницею, що в західному суспільстві про ці проблеми говорили відкрито,
а в Радянському Союзі кризу замовчували. Першим про проблеми школи та осві-
ти в СРСР став писати Г. П. Щедровицький. Аналіз проблем він починає з того, що
констатує: система освіти, побудована на фундаменті, закладеному ще Я. А. Комен-
ським, давно застаріла. „Немає іншої сфери соціальної діяльності, яка була би на-
стільки ж архаїчною, настільки ж неорганізованою й недосконалою, як діяльність
навчання й виховання. Дотепер вона побудована на традиціях і звичках 250-літньої
давності…” [51, с. 4]. Модерне суспільство, яке проголосило духовну рівність, сфор-
мувало концепт „кожна людина – особистість”, але, за сутттю, проігнорувало осо-
бистість, а точніше – відкинуло особистість як ідеал і сформувало безособистісне
суспільство, а школа відтворювала це суспільство через безособистісну модель нав-
чально-виховного процесу.
Г. П. Щедровицький звертає увагу на те, що безнадійно застарілий зміст шкільної
та вишівської освіти: „На нашу думку, біда сучасної системи освіти не в тих або тих
окремих недоліках окремих підручників або методик навчання. Незадовільною стала
вся програма навчання й виховання знизу доверху, весь зміст сучасного шкільного
й вишівського навчання. Причина цього лежить передусім у бурхливому розвитку
виробництва, науки й усього соціального життя, який відбувся за останні 60 років.
Люди створили собі такі умови життя, до яких традиційна система навчання й ви-
ховання вже не може підготувати” [52, с. 18]. Г. П. Щедровицький абсолютно само-
стійно доходить того самого висновку, що й Ф. Кумбс, — зникло узгодження між сис-
темою освіти й суспільством, і сталося це в одному й тому самому році – у 1968. Це
розбалансування закладено в змісті навчальних програм, у соціально-психологічних
установках учителів. Від себе додамо, що це знайшло закріплення в соціальному за-
мовленні держави на фахівця посереднього рівня здібностей з мисленням, що об-
числює.
Г. П. Щедровицький доходить висновку, який педагогіка того часу, як, утім, і су-
часна, прийняти не можуть. По суті, методолог сказав, що сучасної педагогіки як на-
уки немає, а тому поставив перед педагогікою й великою наукою завдання: створити
нову педагогіку [51, с. 9]. Через 40 років після цих висновків проблема залишається
нерозв’язаною, а точніше, її ігнорують учені-педагоги, які продовжують виконувати
соціальне замовлення безособистісного суспільства й відтворюють безособистісну
модель навчально-виховного процесу під прикриттям концепту „кожна людина –
особистість”.
Г. П. Щедровицький уперше звернув увагу на те, що об’єкт навчання й вихован-
ня принципово відрізняється від об’єктів природничих наук. „Як об’єкт вивчення,
система навчання й виховання набагато складніша, ніж об’єкти таких наук, як фі-
зика, хімія й біологія; до аналізу і опису об’єктів такої складності людство лише під-

153