Page 138 - 4930

чітко проглядається ідея про ієрархічну будову природи, коли кожен щабель породжу-
ється попереднім, але водночас має відносно самостійний характер. Продовжуючи роз-
вивати ієрархічні уявлення про природу, філософ пише: „Кожен щабель являє собою
своєрідне царство природи, і всі вони здаються такими, що мають самостійне існуван-
ня; але останнє царство природи є конкретна єдність усіх попередніх, як і взагалі кожен
наступний щабель містить нижчі щаблі й разом з тим протиставляє їх собі як свою
неорганічну природу. Один щабель є влада над іншим щаблем і це – взаємно…” [6, с. 43].
У цих міркуваннях Гегеля бачимо геніальну здогадку про генетичне породження одних
форм руху матерії іншими, яка знайде подальшу філософську розробку у Ф. Енгельса.
Осмислюючи уявлення Гегеля про природу, Ф. Енгельс із часом напише: „У Гегеля
природа, як просте „відчуження” ідеї, нездатна до розвитку в часі; вона може лише
розгортати свою багатоманітність у просторі, і, отже, засуджена на вічне повторення
одних і тих самих процесів, вона виставляє одночасно й один поряд з іншим усі наявні
в ній щаблі розвитку. І цю нісенітницю розвитку в просторі, але поза часом, – який
є основною умовою всякого розвитку, – Гегель нав’язував природі саме тоді, коли вже
достатньо були розроблені і геологія, і ембріологія, і фізіологія рослин і тварин, і ор-
ганічна хімія, і коли на основі цих нових наук уже повсюди зароджувалися геніальні
здогадки, які випереджали пізнішу теорію розвитку…” [54, с. 287]. Безумовно, роз-
виток відбувається і в просторі, і в часі, але, критикуючи Гегеля, Енгельс упустив той
факт, що нежива природа в масштабах Сонячної системи у своєму розвитку досягла
певної межі. На нашу думку, Гегель це розумів, а тому логічним є його твердження, що
подальше існування природи в рамках Сонячної системи приречене на повторення
одних і тих самих процесів, тому людина повинна жити в органічній єдності з при-
родою, не вносячи в цю рівновагу дисбалансу.
З приводу цих критичних зауважень Енгельса на адресу Гегеля необхідно врахову-
вати парадокс: без розробленої Гегелем діалектичної логіки поняття (судження, умови-
від) Енгельсові неможливо було би подолати недіалектичне розуміння ним (Гегелем)
щаблів розвитку природи, зробити велике відкриття ієрархії основних форм руху ма-
терії, окреслити грандіозний ескіз функціонального аспекту (на відміну від субстан-
ційно-субстрактного) наукової картини світу. Енгельс переробляє ідею Гегеля в матері-
алістичному дусі: „Гегелівський (первісний) розподіл на механізм, хімізм, організм був
досконалим для свого часу. Механізм – це рух мас, хімізм – це молекулярний (оскільки
сюди віднесено й фізику й обидві – як фізика, так і хімія – належать до одного й того
самого порядку) і атомний рух; організм – це рух таких тіл, у яких одне від іншого не-
віддільне. Тому що організм є, безсумнівно, вища єдність, яка зв’язує в собі в одне ціле
механіку, фізику й хімію, так що цю трійцю не можна більше розділити. В організмі
механічний рух прямо викликано фізичною та хімічною зміною, і це стосується хар-
чування, дихання, виділення та ін. такою самою мірою, як і чисто мускульного руху”
[53, с. 565 – 566]. Безумовно, Ф. Енгельс удало синтезує відомі на той час форми руху
матерії. Ідея про живий організм як органічну єдність механічних, фізичних, хімічних
процесів була тоді дуже актуальною та продуктивною.
Принциповим моментом, який відрізняє погляди Енгельса від поглядів Гегеля, є те,
що останній причиною розвитку природи вважав ідею, тоді як перший – рух і його
внутрішню суперечливість. Через рух природа виявляє свої властивості та якості. Ен-

137