Page 133 - 4930

Одним із перших про картину світу став писати М. Гайдеггер. Ще в 1938 році він зро-
бив доповідь „Час картини світу”, яка передувала дискусії про загальнонаукову картину
світу [46, с. 411]. На його думку, поняття „світ” постає як позначення всього сущого
загалом: космос, природа, історія, незалежно від того, як його розуміють [46, с. 49].
Говорячи про картину світу Нового часу й про місце людини в ній, М. Гайдеггер від-
значає, що в новоєвропейській картині світу людина стала суб’єктом [46, с. 51]. Це так,
але суб’єктом однобічної, економічної діяльності, який перетворив землю в гігантську
майстерню, де йому самому вже немає місця. Результатом такої неприборканої, а точ-
ніше, бездумної, неосмисленої діяльності стала втрата людиною укоріненості в буття,
її зв’язків зі світом. Суттєвою характеристикою буття стали небезпеки, які чатують на
людину й людство на кожному кроці [46, с. 255]. Людина відвернулася від буття й од-
ночасно від своєї власної сутності. М. Гайдеггер чітко формулює місце людини у світі:
вона має бути пастухом буття, ходити „за істиною буття” [46, с. 255].
Наукова картина світу стає предметом активної уваги філософів у 80-і роки ХХ сто-
ліття. Аналізуючи зміст НКС, М. В. Мостепаненко пише, що вона „відбиває об’єктивну
реальність у поняттях та ідеях, властивих конкретному етапу розвитку науки, і на
цьому етапі розвитку суспільства має один і той самий зміст для будь-яких наукових
спільнот” [25, с. 101]. Конкретизуючи своє розуміння НКС, філософ уточнює: „Єдина
НКС, яка складається з фізичного, біологічного й соціального фрагментів (які в май-
бутньому зіллються в єдине ціле) – вихідна основа теоретичних методів будь-яких
наук” [25, с. 102]. Отже, у першому наближенні можемо констатувати, що НКС – це
сукупність принципів і понять, які є спільними для фізичного, біологічного й соціаль-
ного світів. У цих твердженнях цінним є те, що зміст понять, із яких складається НКС,
однаковий для всіх наукових спільнот. Гносеологічним призначенням цих понять є те,
що з їх допомогою пізнають реальність: механічну, фізичну, хімічну, біологічну, пси-
хічну й соціальну. Перелік понять та їхній зміст уточнимо пізніше, а поки здійснімо
короткий історичний екскурс в передісторію формування НКС.
Розпочнемо з ідей Платона, вочевидь, першого з філософів, який не лише розробив
картину світу, але й надав їй форми такої, що творить усі сущі моделі. Осмислюючи
ідеї давньогрецького мислителя, російський філософ О. Ф. Лосєв (1893 – 1988) ви-
діляє кілька понять, на підставі яких Платон пізнавав дійсність: „Отже, буття, від-
мінність, тотожність, спокій і рух – це ті необхідні категорії, без яких неможливі
ніяке осмислення й ніяке розумне мовлення” [18, с. 574]. Виходячи з ідей Платона,
О. Ф. Лосєв стверджує, що без перерахованих п’ятьох категорій не може бути й мови
про цілісне сприйняття дійсності. Слід погодитися з цими твердженнями, оскільки
без них неможливо ні пізнати, ні описати жодну з форм руху матерії.
Кожна з п’ятьох категорій тотожна сама собі й водночас відмінна. О. Ф. Лосєв пише:
„Кожна із запропонованих категорій є і вона сама, і не вона сама, а будь-яка з усіх ін-
ших, так що вона є всі п’ять категорій, узяті як ціле й неділиме, і водночас не є це ціле,
а існує сама по собі. Тут дуже важливе поняття цілого” [18, с. 575]. Думка О. Ф. Лосєва
доволі очевидна: незважаючи на відмінність цих категорій, вони утворюють єдине
ціле. „Якщо тепер указані п’ять основних категорій ми зрозуміємо як ціле, то це ціле
виявиться єдинороздільним цілим, а це в сучасній науці як раз і називають структу-
рою. Отже, Платон у „Софісті” визначає буття як структуру, тобто це таке буття, яке

132