Page 137 - 4930

активну участь у житті держави й на відповідальність перед іншими людьми). Місією
цієї системи категорій є вдосконалення людини й суспільства, формування такої систе-
ми взаємин у суспільстві, в основі якої лежала би категорія блага.
Соціальний сенс нашого звернення до філософії Платона полягає в тому, що су-
часна українська еліта та професорсько-викладацький склад університетів, учителі
шкіл у їхній масі не володіють системою понять, на підставі яких вони би здійснювали
свою професійну й суспільну діяльність та орієнтували людину й суспільство на по-
долання внутрішнього й зовнішнього хаосу. Останнє, на нашу думку, є філософсько-
методологічною причиною того, що Україна протягом понад двадцяти років не може
вийти із кризи. Для успішного подолання методологічної безграмотності майбутніх
спеціалістів вкрай необхідно оволодіння НКС як системою понять, що виступає інте-
лектуальним інструментарієм професійної діяльності.
Для формування НКС необхідно осмислити внесок у її розвиток таких мислите-
лів як Ляйбніца (ідея живих монад), Канта (ідея антиномій чистого розуму), Лапласа
(ідея системи світу), Гегеля (ідея діалектичного розвитку світового розуму), Майєра
і Джоуля (ідея еквівалентного перетворення енергії), Енгельса (ідея ієрархії в просто-
рі й у часі основних форм руху матерії), Ейнштейна (ідея взаємозалежності мас мате-
ріальних об’єктів, простору-часу (континуума), та швидкості їхнього руху), Фрідмана
і Хаббла (ідея розширення Всесвіту, починаючи з Великого вибуху).
Перш ніж викласти наше конструювання наукової картини світу не лише у ви-
гляді системо-структури мінімальної кількості визначених категорій, але й у вигляді
наочної схеми, яка дозволяє, нарешті, вирішити дидактичне завдання, проаналізу-
ємо міркування Гегеля щодо двох моментів: по-перше, взаємодоповнення ідеалізму
й матеріалізму в конструюванні й освоєнні наукової картини світу з урахуванням
взаємоперетворення її основних аспектів – субстанціонального й функціонального;
по-друге, ступінь потреби, можливості й необхідності об’єктивного й суб’єктивного
конструювання й засвоєння наукової картини світу.
За першим моментом: Г. Гегель, будуючи систему світорозуміння, слідом за Пла-
тоном уважав, що світ, такий різноманітний у явищах, розвивається за виведеними,
розробленими ним законами діалектики. Ідеальне – розум, ідея, поняття – на кож-
ному специфічному ступені свого розвитку породжує або утворює відповідні специ-
фіці ступеня матеріальні витвори: речі, предмети та явища неживої й живої приро-
ди та суспільства, які, будучи породженими в такий спосіб, не розвиваються, а лише
розмножуються кількісно. Не критикуватимемо Гегеля за його ідеалізм, а спробуємо
в його філософії знайти ключ до вирішення проблеми розвитку інтелекту тих, хто
хоче розвиватися до особистісного рівня. Людський розум породжує відповідні його
рівневі розвитку соціальні структури, які не здатні до розвитку, а лише відтворюють-
ся кількісно. Людина посереднього рівня здібностей, починаючи з Нового часу, від-
творює сама себе. Переворот у Росії 1917 року, проголосивши ідеали справедливості,
не зміг реалізувати їх з тієї причини, що при владі залишився той самий тип людини
– людина посереднього рівня розвитку здібностей.
Сприйняття Гегелем природи має ієрархічний і діалектичний характер. „Природу
має бути розглянуто як систему щаблів, кожен із яких необхідно випливає з іншого та
є найближчою істиною щодо тої, із якої він походить…” [6, с. 33]. У цих міркуваннях

136