Page 134 - 4930

визначено як самототожна відмінність рухомого спокою. Це і є, за Платоном, ейдос,
або ідея. У ній усе тотожне й усе відмінне; у ній повсякчас відбувається перехід від
одного відмінного до іншого, так що цей рух виявляється водночас і спокоєм. Такий
структурний результат діалектики буття й небуття в „Софісті” Платона” [18, с. 575].
У цій думці О. Ф. Лосєва звертаємо увагу на два аспекти. Перший. Буття – це самото-
тожна структура, яка знаходиться в стані рухомого спокою. У цій структурі все пере-
буває в стані руху й переходу з одного стану в інший. Другий аспект – самототожні
структури Платон називає ейдосами.
Ми згодні з твердженням Лосева, що для Платона ідеї – це породжувальні моделі.
Ідея – це не лише модель дійсності, але й породжувальне начало, тому він пише: „Для
об’єктивного ідеалізму недостатньо того, що існує ідея з її категоріями і що вона осмис-
лює матерію з усіма її суперечностями. Зрозуміло, що потрібно роз’яснити й онтоло-
гічне співвідношення ідеї та матерії, а не лише смислове або ідейне” [18, с. 575 – 576].
Продовжуючи розвивати своє розуміння філософії Платона, О. Ф. Лосєв пише: „Але
структура ідеї ще не є модель для речей, які підпадають під цю ідею. Згідно з основною
концепцією об’єктивного ідеалізму, ідея не просто осмислює річ і не просто робить її
розумно мислимою. Ідея, про самостійне існування якої говорить об’єктивний ідеа-
лізм, повинна ще й породжувати цю річ, і породжувати не просто в природному й на-
туралістичному сенсі слова, а шляхом залучення не лише речових, але й смислових
відношень. Це положення й розвиває в „Парменіді” Платон, який, доводячи ідею до
її максимального узагальнення, тобто до категорії „одного” („єдиного”), і доводячи
матерію теж до її гранично-узагальненого розуміння й тому називаючи її взагалі „ін-
шим”, створює діалектику одного й іншого, у якій і продумує всі можливі діалектичні
породження, характерні для всякого співвідношення одного й іншого, або, висловлю-
ючись інакше, ідеї й матерії” [19, с. 586]. О. Ф. Лосєв, аналізуючи Платона, долає спро-
щені уявлення про взаємовідношення мислення й буття. У цій діалектиці єдиного
(ідеї) й іншого (матерії) стає майже неможливим розрізнення первинного та вторин-
ного. Говорити про первинне та вторинне можна лише на конкретному етапі розвитку
буття, умовно розірвавши самототожну відмінність. Тому О. Ф. Лосєв пише: „Єдине,
обов’язково породжує і власну структуру, і структуру всього іншого, чому воно проти-
лежне і з чим воно порівнюється” [19, с. 594].
На цих міркуваннях часто завершуються дослідження ідеалізму Платона, але
О. Ф. Лосєв іде далі й ставить питання: а чим породжуються самі ідеї? „Якщо розділь-
ність матеріальних речей була, за Платоном, пов’язана з породженням їх ідеями, то
вивчення самих ідей свідчило про те, що вони теж роздільні й, отже, теж вимагають
для себе якогось вищого принципу. Ось цей вищий принцип, у якому все, що існує,
і ідеальне, і матеріальне, сконцентровано ніби в одній точці, і це є те надсуще одне,
про яке Платон говорить спочатку. Без цього ідея не могла би стати породжувальною
моделлю й об’єктивний ідеалізм Платона не отримав би свого онтолого-діалектичного
завершення. Отже, якщо додумувати діалектику одного й іншого до кінця, то необхід-
но сказати, що смисл її полягає в положенні і про породження моделі ще вищим прин-
ципом, і про породження самою моделлю всього того, що вона моделює” [19, с. 594].
Для нашої мети відшукати принцип і систему понять, на підставі яких можна опи-
сати реальність і тим самим покласти їх в основу НКС, плідним буде аналіз О. Ф. Ло-

133