Page 135 - 4930

сєвим зусиль Платона щодо того, якими поняттями грецький філософ характеризує
буття. О. Ф. Лосєв ставить собі за мету з’ясувати основні платонівські субстанції (ідеї),
якими він характеризує буття: „Перша й вища субстанція дуже впевнено й незапере-
чно формулюється <…> як благо, або абсолютна й самототожна єдність <…> При-
рода блага відрізняється від усього іншого, перебуваючи в усьому, але сама ні в чому
не маючи потреби” [21, с. 570 – 571]. Отже, першою характеристикою буття, як цілого,
так і його частин, є благо. Якщо через поняття блага не можна характеризувати буття,
то воно автоматично перетворюється на його протилежність – небуття, ніщо.
Друга субстанція, яка характеризує буття, – це розум. „Розум у „Філебі” проголо-
шено „царем неба й землі”, який творить усе, що існує, за власними законами, – це є
найкраще вираження для поняття породжувальної моделі <…> Ідея як породжуваль-
на модель – це і є космічний розум, який ми розглядаємо як першодвигун для всього, що
існує” [21, с. 571]. Можна критикувати Платона за те, що він відірвав розум від його
носія, людини, і помістив його в космос. Яких би форм не набував розум у Платона,
ми сьогодні розуміємо, що буття, зокрема соціальне, має бути побудовано на розум-
них началах.
Третьою основною субстанцією у Платона, на думку О. Ф. Лосєва, є світова душа
[21, с. 572]. Установлюючи таку діалектику між трьома фундаментальними категорі-
ями, що характеризують буття, Платон, уважаємо, хотів сказати, що добрі й розум-
ні діяння породжуються почуттями. Отже, три основні субстанції – благо, світовий
розум і світова душа – достатньо красномовно підкреслюють деміургічний характер
платонівської ідеї, її модельно-породжувальну сутність.
Для Платона незаперечним фактом буття є те, що в ньому присутнє розумне нача-
ло. „Для Платона є очевидним фактом буття те, що в ньому є ідеальна закономірність
розуму, який підкорений лиш собі й тому абсолютно вільний, і матеріальне здійснен-
ня цих розумових закономірностей, яке може здійснюватися різною мірою – від нуля
до безкінечності. Нульове здійснення розуму – це і є те, що Платон у цьому діалозі
(„Тімей” – О. Г., В. С.) вважає матерією, а безкінечно велике здійснення цих закономір-
ностей є космос, видимий, чутний і взагалі такий, який можна сприймати чуттями,
але наскрізь пронизаний вічними ідеями” [20, с. 652].
Буття у Платона, на думку О. Ф. Лосєва, не є ні об’єктивним, ні суб’єктивним, а є мо-
ментами діяльності: „Те буття, над яким замислюється тут Платон, не є ні винятково
ідеальним (тобто чисто смисловим...) <…> ні чистою матерією. Ідеальне потрібне
тут Платонові для того, щоб конструювати все матеріальне, і передусім матеріальний
космос, а матеріальне необхідне йому для того, щоб мислити свої ідеї в їхньому повно-
му здійсненні, у їхній матеріалізації. Отже, ідеальне й матеріальне трактовано в „Ті-
меї” як чисто абстрактні моменти ...” [20, с. 657]. Зусилля О. Ф. Лосєва щодо адекват-
ного прочитання Платона дозволяють зрозуміти, що грецького філософа не можна
вважати об’єктивним ідеалістом. О. Ф. Лосєв шукає поняття, яким можна назвати
методологію Платона: „Цю методологію ми би назвали неоплатонівським терміном
символізм. Під символом ми розуміємо таке злиття ідеального й матеріального, коли
ідеальне, будучи породжувальною моделлю для матеріального, осмислює й оформляє
його заради прояву всіх своїх безкінечних можливостей” [20, с. 657)]. Ми вважаємо,
що з таким трактуванням філософії Платона слід погодитися. Методологія Платона –

134