Page 136 - 4930

це органічна єдність духовного й матеріального, коли ідеальне виявляє всі можливос-
ті матеріального та сприяє його подальшому розвитку, а головне – єднанню людини зі
світом і збереженню людського роду.
Вивчення філософії Платона й коментарів О. Ф. Лосєва викликає питання: який
сенс (і соціальний зокрема) дослідження зв’язку між матеріальним та ідеальним. На
думку О. Ф. Лосєва, дослідження Платоном діалектики матеріального й ідеального
зроблено для того, щоби побудувати теорію „ідеальної людини й ідеального суспіль-
ства” [21, с. 659]. Ми згодні з цим твердженням. Ідеалізм Платона не відірваний від
недосконалої дійсності й недосконалої людини, а продиктований прагненням їх удо-
сконалити. О. Ф. Лосєв намагається зрозуміти, що примушувало грецького філософа
конструювати свою філософську систему: „Платон знав глибину й розмах людських
пристрастей і прекрасно відчував весь психологічний і драматичний хаос людського
життя. <…> Привести весь цей людський хаос до ладу, зробити людину досконалою
можуть, за Платоном, лише вічні й правильні рухи небосхилу, яким повинні підкоря-
тися не тільки розум і душа людини, але й уся її анатомія й фізіологія” [21, с. 660]. На-
смілимося стверджувати, що ідеалізм Платона продиктований любов’ю до людини та
свого суспільства, тому він має антропологічні корені. Ідеальні уявлення про людину
й державу потрібні були Платонові для того, щоб на їх підставі сприяти розвитку лю-
дини й суспільства. (Очевидно, О. Ф. Лосєвим, який узявся за переосмислення спро-
щених уявлень марксистської філософії про співвідношення ідеального й матеріаль-
ного, рухали ті самі спонукання, що й Платоном. Розуміючи примітивізм радянської
людини й антигуманний характер тоталітарного соціалізму, він невипадково розпо-
чинає роботу над фундаментальним переосмисленням ідей Платона).
На підставі досліджень О. Ф. Лосєва прекрасно видно, що ідеальна держава Плато-
на не має нічого спільного з тоталітарною державою. Тому уважаємо, що трактування
К. Поппером платонівської теорії держави як яскравого прояву тоталітаризму вигля-
дає не об’єктивно [27, с. 124]. Ідеальна людина, за Платоном, має золоті, божественні
здібності та спонукувана інтересом свого суспільства. Це людина, у голові якої скла-
лася система понять, ідей, на підставі яких вона здатна регулювати власну поведінку
(бути господарем над емоціями, почуттями), а також взаємовідношення між різними
сферами життя суспільства [28, с. 199 – 201]. Філософія Платона має глибоко гуманіс-
тичний та особистісний характер. Уважаємо, що після Платона філософія поступово
втрачала особистісне начало, і спроби філософів відродити його викликали шалений
спротив посередньої людини. Воно відроджується лише у філософії Канта, у його ети-
ці.
Як видно з наведених нами коментарів О. Ф. Лосєва, Платон послідовно, від діалогу
до діалогу синтезує відомі на той час знання про природу, суспільство, людину у вигляді
системо-структури (моделі) категорій з тим, щоб вона, засвоєна індивідом, зробила його
здатним орієнтуватися в соціумі й вирішувати проблеми життєзабезпечення творчо, з
позицій інтересів суспільства. Система категорій, якими має володіти ідеальна людина,
у Платона складається з понять буття, відмінність, тотожність, спокій, рух. До цих ка-
тегорій слід також віднести категорію блага. Система категорій Платона виконує кілька
функцій: гносеологічну (синтезує всі знання про природу, людину, суспільство), вихов-
ну (орієнтує людину на саморозвиток і самовиховання), соціальну (орієнтує людину на

135