Page 132 - 4930

Отже, В. П. Зінченко встає на позиції пріоритету духовного. Слід визнати, що його
фундаментальні висновки, на жаль, ще не стали фактом ані наукової, ані суспільної сві-
домості. Їхньому поширенню перешкоджає саме посередня людина, оскільки, перетво-
рившись на факт суспільної свідомості, вони автоматично позбавляють її пріоритетного
положення в людському співтоваристві. Логічно продовжуючи роздуми В. П. Зінчен-
ка, скажемо, що обмеженість природних ресурсів і хаос соціального та психологічного
буття можна подолати лише надлишком інтелектуальної енергії фахівців особистісного
й геніального рівнів розвитку здібностей, які мають рефлексивне мислення.
В. П. Зінченко, вступаючи в дискусію з концепцією Пригожина-Стенгерс, уважає,
що ідея невизначеності була органічно притаманна психології, яка реалізовується в
альтернативних способах активності. Без невизначеності неможлива ситуація розви-
тку людини й суспільства. Погоджуючись із цим твердженням, додамо, що посеред-
ня людина не спроможна подолати зовнішню та внутрішню невизначеність, а тому
встає на шлях консервування свого внутрішнього світу, а заодно й зовнішнього. Для
філософського обґрунтування свого внутрішнього консерватизму посередня людина
придумувала цілі філософські системи, зокрема й матеріалізм. Тому слід погодитися
з П. Флоренським, який писав, що раціоналізм, тобто філософія поняття й розсудку,
філософія речі й безжиттєвої нерухомості органічно пов’язана із законом тотожності,
і таку філософію він назвав плотською [43, с. 80]. Посередня людина знищує духо-
вну свободу або, як говорить В. Зинченко, веде до повного зведення до нуля ступенів
свободи, тобто до смерті [12, с. 19], до антрополого-глобальної катастрофи. Уважаємо,
що застосування ідей Пригожина до соціальної філософії й філософської антрополо-
гії розкриває нові пізнавальні перспективи.
Незважаючи на суттєве прирощення пізнавальних можливостей у сфері природни-
чих і гуманітарних наук, яке дає пригожинська картина світу, ньютонівська картина
світу все ще залишається привабливою для вчених. Визнаючи цей факт, О. Тоффлер
з деяким жалем пише: „Незважаючи на всі помилки, пробіли й недоліки, механістич-
на парадигма й донині залишається для фізиків „точкою відліку” (про що необхід-
но сказати з усією чіткістю й визначеністю, як це й роблять Пригожин і Стенгерс),
утворюючи центральне ядро науки загалом. Вплив, який вона справляє й донині, на-
стільки сильний, що переважна більшість соціальних наук, особливо економіка, усе
ще знаходиться в її владі” [40, с. 16]. Звертаємо особливу увагу на останню думку про
те, що представники соціальних наук, зокрема економіки, знаходяться під впливом
спрощених уявлень про світ: світ припускає будь-які впливи на себе, а наслідки цих
впливів можна ігнорувати. Це відбувається тому, що ньютонівська парадигма виклю-
чає будь-яку відповідальність за вплив на світ. Невипадково в ньютонівській картині
світу оперують не поняттям „суб’єкт діяльності”, а поняттям „спостерігач”, який зна-
ходиться поза межами системи, що виключає будь-яку відповідальність.
Наведені судження О. Тоффлера дуже важливі для вирішення нашого філософ-
сько-методологічного й дидактичного завдання – так сформулювати й викласти су-
часну НКС, щоб учень зміг освоїти її в процесі вивчення тої або тої навчальної дисци-
пліни. Для вирішення цього завдання проаналізуємо погляди філософів на сутність
наукової картини світу та процес її історичної еволюції, уточнивши зміст понять
„картина” та „наукова”.

131