Page 131 - 4930

літарне суспільство) і хаосом (демократії). Тоталітарний порядок веде до деградації
суспільства, оскільки ніхто не може себе реалізувати як суб’єкт діяльності, тоді як
у хаосі демократії закладено ймовірність народження суб’єкта діяльності, який своєю
надлишковою інтелектуальною енергією здатен подолати соціальний хаос – невизна-
ченість [12, с. 13]. Істинність цього твердження доведено двадцятилітньою історією
пострадянських республік. Усі п’ятнадцять незалежних держав відчувають кризу осо-
бистостей – громадян, здатних спонукатися інтересом цілого.
Як засіб подолання невизначеності у психології пропонували різні теорії, серед яких
особливе місце належить діяльності. На основі принципу діяльності людина долає ін-
дивідуальну й соціальну невизначеність, крім одного випадку – „коли є невідома таїна”
[12, с. 14]. Головним „інструментом” подолання невизначеності, на думку В.П. Зінчен-
ка, є смисл. Який же має бути смисл у бутті людини, щоб він став фундаментом подо-
лання невизначеності й хаосу індивідуального й соціального буття?
Проаналізуємо цю проблему з погляду концепції чотирьох рівнів розвитку діяль-
нісної здібності індивіда. Уважаємо, що індивіди залежного й посереднього рівнів
розвитку діяльнісної здібності не мають смислу буття, що породжує в них непомірні
матеріальні потреби, які орієнтують економіку й науку на експлуатацію людини та
природи й тим самим посилюють невизначеність і хаос. Спонукання до діяльності
є вхідними сигналами на вході будь-якої соціальної системи. Посилені економікою
й наукою, вони породили небувалої величини сигнал на виході: глобальне неузго-
дження між цілями посередньої людини, з одного боку, і можливостями природи
й соціогенною потребою інших людей в особистісному розвитку, – з іншого. Отже,
діяльність посередньої людини посилює невизначеність індивідуального й соціаль-
ного буття та є прикладом негативної рекурсії. Водночас індивід особистісного рів-
ня розвитку здібностей, спонукуваний інтересом іншого, потребами його розвитку,
зміцнення єдності людини та природи, й у цьому вбачає свій смисл. Спонукувана
інтересом, особистість досягає визначеності передусім у своєму внутрішньому світі,
у своєму житті, яке транслює іншим людям, збільшуючи тим самим соціальну визна-
ченість.
Генії, концептуальні персонажі, містики, спонукувані ідеалом, задають нову парадиг-
му, поривають із законом тотожності (бути таким, як усі). Про це П. О. Флоренський
писав: „Перемога над законом тотожності – ось що піднімає особистість над безжит-
тєвою річчю і що робить її живим центром діяльності. Але зрозуміло, що діяльність
за самою суттю її для раціоналізму неосяжна, оскільки діяльність є творчість, тобто
додавання до даності того, що ще не є даність, і, отже, подолання закону тотожності”
[43, с. 80]. Отже, особистості й генії є носіями надлишкової інтелектуальної енергії, за-
вдяки якій долається соціальний хаос. Тому нам близькі погляди В. П. Зінченка, який
уважає, що „складності зовнішнього світу мусить протистояти не просто складність, а
надскладність внутрішнього світу <...>, який містить усі наявні в людині одночасно ко-
льори часу: сучасне, минуле й майбутнє, причому майбутнє не просто передбачуване,
а потрібне, тобто не ймовірнісне, а осмислено побудоване, сконструйоване. Значить,
внутрішній світ повинен бути не просто еквівалентним або перевищувати за склад-
ністю зовнішній. Він має бути якщо й не розумнішим за зов-нішній, то, як сказав би Г.
Гегель, – хитрішим” [12, с. 17 – 18].

130