Page 130 - 4930

пріоритет перейде в суспільстві до індивіда особистісного рівня розвитку здібностей.
Використовуючи поняттєвий апарат Пригожина для аналізу сучасного стану люд-
ського суспільства, О. Тоффлер пише: „Якщо скористатися термінологією Пригожи-
на та Стенгерс, то сьогоднішній занепад індустріального суспільства, або суспільства
„другої хвилі”, можна охарактеризувати як біфуркацію цивілізації, а виникнення більш
диференційованого суспільства „третьої хвилі” – як перехід до нової дисипативної
структури у світовому масштабі. <...> Безсумнівно, ідеться лише про аналогію, яка, од-
нак, допомагає, з’ясувати суть справи” [40, с. 32 – 33]. Розвиваючи ідею Тоффлера про
перехід сучасного суспільства на новий рівень розвитку – рівень дисипативних струк-
тур, – зазначимо, що панівний тип людини неспроможний здійснити цей перехід. Цей
перехід може бути здійснено, коли в суспільстві буде критична маса особистостей.
Філософський смисл пригожинської картини світу, на нашу думку, залишається ще
не осмисленим. Якщо в ньютонівській картині світу абсолютизовано момент стійкос-
ті, то в пригожинській – зміни й моменти нерівноважності. Але, на нашу думку, цен-
тральна ланка в його картині світу – дисипативні структури, які приходять на зміну
нерівноважності. Дисипативна структура в суспільстві – це органічний зв’язок лю-
дини з суспільством, людини з природою. Це така структура, у якій людина не втра-
чається, а є її органічною частиною й набуває смислу буття. Дисипативні структури
передбачають особисту відповідальність людини за існування цієї структури, за вста-
новлення органічних взаємозв’язків з усіма частинами соціуму, природи, світу.
Філософськи осмислюючи свої погляди на природу, І. Пригожин сказав, що людина
повинна вести діалог з природою. Такий діалог передбачає особистісну відповідальність,
а панівний тип людини на це органічно не здатний. Йому краще й вигідніше дивитися
на світ, як на об’єкт, що припускає безкінечні впливи, а тому його можна експлуатувати.
На думку Пригожина та Стенгерс, порядок випливає з хаосу. Дослідження меха-
нізмів виникнення дисипативних структур у фізичних, хімічних, біологічних сис-
темах – справа природознавців. Виникнення дисипативних структур у суспільстві
може мати лише свідомий характер і може бути результатом діяльності критичної
маси особистостей. У дисипативних суспільних структурах розподіл на матеріальне
й ідеальне буде умовним. Аналізуючи фундаментальну умову людського буття – взає-
мовідношення матеріального й духовного в контексті ідей Пригожина та Стенгерс,
сучасний російський психолог В. П. Зінченко пише: „Об’єктивація суб’єктивного
й суб’єктивація об’єктивного (а не простеньке відображення, копіювання суб’єктом
об’єкта) є фундаментальна умова людського життя. Це означає, що ми маємо справу
не з буттям окремо та свідомістю окремо, а з єдиним континуумом „буття-свідомість”
(М. К. Мамардашвілі)” [12, с. 7]. Отже, В. П. Зінченко пориває з марксистською тради-
цією протиставлення матеріального й ідеального.
Осмислюючи можливість застосування ідей Пригожина та Стенгерс до психології
й людського буття, В. П. Зінченко зазначає, що одна справа невизначеність у неживій
природі й зовсім інше – людському житті. Людина не виносить невизначеності, а тому
змушена шукати способи її подолання через установлення традицій, норм та ін. Спи-
раючись на дослідження Е. Еріксона, В. Зінченко стверджує, що трансформація хаосу
індивідуального й суспільного буття в порядок пов’язана зі смислом. При цьому ро-
сійський психолог бачить відмінність між безглуздим порядком (авторитарне й тота-

129