Page 129 - 4930

вході соціальних систем? Друге – хто його задав? Третє – чому на виході маємо сигнал
небувалої потужності: розбалансування взаємодії людини з природою, що отримало
назву антрополого-глобальної катастрофи? Сигнал на вході соціальної системи – це
потреби, сформовані людиною посереднього рівня здібностей. Для зменшення сиг-
налу на виході, на нашу думку, слід якісно змінити сигнал на вході, переорієнтувати
потреби людини із зовнішніх на внутрішні, що запропонував ще в 1968 році А. Печчеї.
В основному ми згодні з тим, як осмислює О. Тоффлер пригожинську картину світу,
але слід зазначити, що він усе ж піддається її впливу та співає дифірамби нестійкості
й нерівновазі. Уважаємо, що цю абсолютизацію зумовлено технологічною й соціаль-
ною динамікою кінця ХХ ст.
Ми приєднуємося до думки О. Тоффлера щодо продуктивності поняттєвого апара-
ту І. Пригожина, тому наведемо його міркування з метою їх використання в нашому
дослідженні. „У цей переломний момент (який автори книги називають особливою
точкою або точкою біфуркації) принципово неможливо передбачити, у якому на-
прямку відбуватиметься подальший розвиток: чи стане стан системи хаотичним, чи
вона перейде на новий, більш диференційований і більш високий рівень упорядкова-
ності або організації, який автори називають дисипативною структурою. (Фізичні
або хімічні структури такого типу отримали назву дисипативних тому, що для їх під-
тримки необхідно більше енергії, ніж для підтримки простіших структур, на зміну
яким вони приходять). Один із ключових моментів у гострих дискусіях, які розгорну-
лися навколо поняття дисипативної структури, пов’язаний із тим, що Пригожин під-
креслює можливість спонтанного виникнення порядку й організації з безладу й хао-
су внаслідок процесу самоорганізації” [40, с. 17 – 18].
Ми не аналізуватимемо природничо-наукові аспекти цього процесу, висловимо
лише кілька зауважень щодо дисипативних структур у суспільстві, оскільки вважа-
ємо, що поняття дисипативної структури може бути застосовано й до соціальної
форми руху матерії. Безособистісні соціальні структури капіталізму й соціалізму – це
продукт діяльності людини посереднього рівня розвитку діяльнісної здібності. Ці со-
ціальні структури відтворювалися в суспільстві за рахунок збудження в людини по-
треби до надмірного споживання, матеріального комфорту, що призвело, по-перше,
до розбалансування взаємин людини й природи, по-друге, до стану екзистенційного
вакууму, а, по-третє, до перманентних соціальних революцій, воєн, глобального теро-
ризму. Отже, парадигма безособистісного буття виявилася вичерпаною. Детальніше
зі змістом особистісних і безособистісних соціальних структур можна ознайомитися
в роботі В. О. Сабадухи „Особистісна парадигма буття людини як суспільна форма
реалізації відношення „Я” є інший” [30].
На нашу думку, функціонування стійких структур у соціуму (дисипативних струк-
тур) можливо лише в тому випадку, якщо пріоритет у суспільстві належатиме особис-
тостям. Особистісне начало гармонізує всі аспекти буття на основі пріоритету духов-
ного над матеріальним, тоді як безособистісне вносить дисгармонію й хаос, оскільки
воно віддає пріоритет матеріальним потребам і, отже, непомірно стимулює матеріаль-
не виробництво. У сучасних умовах людство стоїть на порозі необхідності свідомої по-
будови нових дисипативних соціальних структур, які би кардинально змінили проце-
си взаємодії людини з природою та людини з людиною. Такі зміни можливі тоді, коли

128