Page 128 - 4930

сок зробив бельгійський фізикохімік Ілля Пригожин. Осмислюючи його основні ідеї,
О. Тоффлер пише: „Пригожинська парадигма особливо цікава тим, що вона акцентує
увагу на аспектах реальності, найхарактерніших для сучасної стадії прискорених соці-
альних змін: невпорядкованості, нестійкості, різноманітності, нерівній вазі, неліній-
них співвідношеннях, у яких малий сигнал на вході може викликати скільки завгодно
сильний відгук на виході, і темпоральності – підвищеній чутливості до плину часу”
[40, с. 16 – 17]. Поділяємо цю думку. Життєдіяльність людини стала різноманітнішою,
але це призвело до розбалансування взаємозв’язків людини з природою, до порушен-
ня їхньої органічної єдності, що врешті-решт стало причиною антрополого-глобаль-
ної катастрофи. На жаль, ні І. Пригожин, ні О. Тоффлер не замислися над питанням:
а які причини втрати рівноваги й хто винуватець негативних змін у соціумі? Відповідь
на ці питання ми сформулювали в підрозділі 1.2, а саме: людина посереднього рівня
здібностей (яка все своє життя зорієнтувала на задоволення власних матеріальних
потреб і проігнорувала необхідність духовного розвитку) сьогодні стала причиною
розбалансованості взаємодії між людиною та природою.
Далі О. Тоффлер викладає сутність загальнонаукової теоретичної концепції Пригожи-
на, яка є не що інше, як деталізація й конкретизація механізму цілісної (одночасної) вза-
ємодії трьох основних законів діалектики в процесах усіх якісно відмінних сфер дійснос-
ті: „Ідеї Брюссельської школи, які суттєво спираються на роботи Пригожина, утворюють
нову, всеосяжну теорію зміни. У дуже спрощеному вигляді суть цієї теорії можна звести
до такого. Деякі частини Всесвіту дійсно можуть діяти, як механізми. Такими є замкнуті
системи, але вони, у кращому випадку, становлять лише малу частку фізичного Всесвіту.
Більшість же систем, які нас цікавлять, відкриті – вони обмінюються енергією або речо-
виною (можна було би додати: й інформацією) з навколишнім середовищем. До таких
систем, без сумніву, належать біологічні й соціальні системи, а це означає, що будь-яка
спроба зрозуміти їх у межах механістичної моделі явно приречена на провал” [40, с. 17].
Саме тут треба було філософові й соціологові О. Тоффлерові зупинитися й замислитися
над тим, що є причиною стабільності/нестабільності соціальних систем і розбалансова-
ності взаємозв’язків людини з природою. Але, на жаль, він лише констатував факт.
Осмислюючи поняттєвий апарат пригожинської картини світу, О. Тоффлер припус-
кає його використання в гуманітарних науках і наводить деякі приклади: „Подібно до
того, як ньютонівська модель світу породила аналогії в політиці, дипломатії й інших,
здавалося б, далеких від науки сферах людської діяльності, пригожинська модель та-
кож допускає далекосяжні паралелі. Пропонуючи точні методи моделювання якісних
змін, Пригожин і Стенгерс дозволяють по-новому подивитися на поняття революції.
Пояснюючи, як ієрархія нестійкостей породжує структурні зміни, автори „Порядку
з хаосу” роблять особливо прозорою теорію організації. Їм належить також оригі-
нальне трактування деяких психологічних процесів, наприклад, інноваційної діяль-
ності, у якій автори вбачають зв’язок з „несередньою поведінкою” (nonaverage), ана-
логічною тій, що виникає в нерівновагових умовах. Ще більш важливі наслідки теорія
<…> має для вивчення колективної поведінки” [40, с. 29]. Безумовно, пригожинська
картина світу розширює евристичний потенціал у сфері гуманітарних наук.
У контексті міркувань О. Тоффлера про можливість застосування ідей Пригожина
до соціальних систем слід поставити кілька питань. Перше – що за сигнал задано на

127