Page 127 - 4930

діалектичного сходження від абстрактного до конкретного, від нижчого до вищого
так і не стала головною в сучасній філософії освіти, не говорячи вже про практич-
ну реалізацію в навчально-виховному процесі [22, с. 135]. Учений робить висновок,
що розробка такої цілісної системи навчальних предметів можлива лише на основі
нової філософії освіти, яка враховує найважливіші досягнення наукового осягнення
світу – синергетику, або теорію нестабільності. „Сучасна філософія освіти, що роз-
робляється на основі синергетичного підходу, відіграє важливу методологічну роль
у новому об’єднанні всіх предметів освітньої діяльності, у розробці такої нової кон-
цепції педагогічної діяльності, де викладання природничих і гуманітарних предметів
буде органічно пов’язано між собою, де ці предмети будуть суттєво взаємопроникати
один в інший” [22, с. 84 – 85].
Ці роздуми допомагають зрозуміти, що вирішити поставлене завдання (форму-
вання методологічної культури й рефлексії) неможливо без створення нової філо-
софії освіти. Зрозуміло, що все це ще необхідно комусь, колись, десь, якось зробити,
щодо чого для всіх учасників навчального процесу залишається суцільна невизна-
ченість. Уважаємо, що розв’язати поставлене самим життям і чітко сформульоване
М. М. Скаткіним і Г. П. Щедровицьким дидактичне завдання формування сучасної
наукової картини світу без участі філософії неможливо. Наведемо деякі міркування
філософів щодо цієї проблеми, які мають суттєве значення для її розв’язання.
У Новий час формування наукової картини світу пов’язане з іменем І. Ньютона
й було зумовлено соціальними змінами того часу, рівно як і формування сучасної на-
укової картини світу зумовлено новими явищами в соціумі. Наведемо міркування ві-
домого американського філософа й футуролога Олвіна Тоффлера щодо ролі наукової
картини світу в розвитку науки: „Ньютонівська система виникла в епоху руйнуван-
ня феодалізму в Західній Європі, коли соціальна система знаходилася, так би мовити,
у дуже нерівновагомому стані. Модель світобудови, запропонована представниками
класичної науки (навіть якщо якісь її деталі були запозичені в попередників), зна-
йшла застосування в нових галузях і поширилася доволі успішно не лише внаслідок
її наукових переваг або „правильності”, але й тому, що засноване на революційних
принципах індустріальне суспільство, яке виникало тоді, надавало надзвичайно бла-
годатний ґрунт для сприйняття нової моделі” [40, с. 32].
О. Тоффлер правильно зауважив, що основні положення ньютонівської картини сві-
ту справили революційний вплив не лише на сферу науки, але й на соціальну дійсність,
передусім на творців американської конституції. „Уявлення про простий і однорідний
механічний Всесвіт не лише відіграло вирішальну роль у розвитку науки, але й зали-
шило помітний відбиток на інших галузях людської діяльності. Воно явно тяжіло над
умами творців американської конституції, що розробили структуру державної маши-
ни, усі ланки якої повинні були діяти з безвідмовністю й точністю часового механізму”
[40, с. 14]. Природничо-наукові уявлення про стійкість, порядок, однорідність і рівно-
вагу було перенесено в соціальну реальність. Сьогодні очевидно, що таке перенесення
було необґрунтованим. Особливо шкідливим було перенесення з науки в соціум уяв-
лення про те, що малий сигнал на вході викликає малий відгук на виході.
У середині ХХ ст. ньютонівська НКС перестає задовольняти запити теорії й практи-
ки. Виникає потреба в новій картині світу. У формування сучасної НКС суттєвий вне-

126