Page 114 - 4930

Продовжуючи осмислювати взаємозв’язок між мисленням і дійсністю, він пише:
„Коли мислення є частиною власного предмета, зв’язок між ними стає замкнутим:
розум прагне сформулювати твердження, які відповідали б дійсності, але водночас
він змінює дійсність, яку хоче пізнати. Ось чому розуміння учасника ситуації пер-
вісно недосконале” [37, с. 203]. По суті, Дж. Сорос пропонує прийняти „недосконале
розуміння як вихідний пункт” взаємин людини з дійсністю, а точніше, як принцип
теорії пізнання. Ми приймаємо цей хід міркувань, але Дж. Сорос не врахував ще
одного варіанта взаємовідношень між мисленням і дійсністю. Учасники ситуації мо-
жуть підганяти дійсність під своє недосконале мислення та примітивні потреби. І це
може відбуватися як свідомо, так і несвідомо.
Свої філософські зусилля Дж. Сорос спрямував на те, щоби подолати суперечність
між мисленням і реальністю за допомогою нового підходу. Для опису взаємодії між
мисленням і дійсністю він уводить поняття „рефлексивність”. Звертаємо увагу на те,
що сутність мислення Дж. Сорос намагається розкрити через поняття рефлексив-
ності так само, як це робили Г. П. Щедровицький і учасники Московського методоло-
гічного гуртка, і приходить до аналогічного результату: рефлексію не можна описати
в чисто логічних поняттях. Він пише: „Це не чисто логічний феномен. На одному
рівні це розумовий процес, на іншому це процес, який відбувається в дійсності. Я
називаю розумовий процес когнітивною функцією, а процес, який впливає на дій-
сність, – функцією участі. Зрозуміло, що дві функції поєднують мислення й дійсність
у протилежних напрямах: у когнітивній функції даною є дійсність, а мислення якось
її стосується; у функції участі мислення має бути константою, а дійсність – залежною
перемінною. Разом з тим, одночасна дія двох функцій перетворює відмінність між
мисленням і дійсністю в ілюзію: те, що має бути чисто розумовим процесом, також
стає частиною дійсності” [37, с. 204].
Класична філософія розглядає дійсність на конкретний момент часу константою,
а мислення змінною величиною. Дж. Сорос відмовляється від такого підходу й роз-
глядає процес взаємного впливу дійсності на мислення та мислення на дійсність.
У такій постановці проблеми він намагається подолати крайнощі матеріалізму й
ідеалізму. Проблема взаємин соціальної реальності й суб’єктів соціальної дійсності
суттєво ускладнюється, виникає замкнене коло. Щоби спростити процес взаємодії
суб’єкта діяльності з реальністю, Дж. Сорос використовує поняття „подія”: „Це до-
зволило мені розмежовувати події та уявлення учасників про події, уникаючи, отже,
проклятого замкненого кола” [37, с. 205]. (Зазначимо, що подієвий підхід до дійснос-
ті активно розробляли в європейській філософії наприкінці 60-х років ХХ століття.
Маємо на увазі праці французького філософа Ж. Дельоза [9]. У сучасній українській
філософській літературі подієвий підхід розробляє О. М. Єременко [11]).
Сорос-філософ не погоджується з класичними теоріями, що описують взаємо-
дію між мисленням і дійсністю, і пориває з ними. Соціальна дійсність часто стає за-
ручницею недосконалого мислення й психологічних особливостей учасників подій.
Для розуміння причин недосконалого мислення Дж. Сорос використовує поняття
„рекурсивна петля”. Під рекурсивними петлями в мисленні він розуміє різноманіт-
ні вірування, упередження, постулати й навіть застарілі наукові парадигми. „Петля
може набувати форми вірувань або постулатів. У випадку з науковим методом вона

113