Page 117 - 4930

ризик і невизначеність, наші рішення в момент, коли ми їх приймаємо, не можуть їх
правильно відображати. Стикаючись з безкінечно складною ситуацією, і притому з
такою, складність якої збільшується одночасно з нашою здатністю з нею впоратися,
ми повинні ввести якісь принципи спрощення. Ці принципи викривляють дійсність,
спрощуючи її” [37, с. 218]. Уважаємо, що філософська думка не впоралася з пробле-
мою взаємної детермінації мислення та буття й пішла шляхом спрощення. Одні про-
голосили реальність об’єктивною, яка відображається, копіюється, фотографується
нашими відчуттями, існуючи незалежно від них [16, с. 131]. Інші проголосили мис-
лення деміургом реальності.
Сьогодні, в умовах розбалансованості відносин людини зі світом, мислення й дій-
сності, насущною потребою стає пошук форм єдності людини зі світом, а отже, про-
блемою проблем – осмислення взаємної детермінації мислення й буття. У цьому кон-
тексті міркування Дж. Сороса надзвичайно актуальні. Для конкретизації проблеми
взаємної детермінації мислення й буття використаємо ідею про те, що мислення може
бути одновимірним, двовимірним, тривимірним і багатовимірним [42, с. 26]. Мислен-
ня особистості – індивіда третього рівня здібностей – спроможне оперувати трьома
перемінними величинами та приймати невизначеність, тоді як мислення „героя на-
шого часу” (людини посереднього рівня розвитку здібностей) неспроможне це зро-
бити, а тому викривлює дійсність або підганяє її під себе. „Принцип схильності до
помилок мислення учасників, який я тут описую, має бути зрозумілим у цьому кон-
тексті. Це принцип спрощення, який може дозволити нам займатися складностями
людського стану краще, ніж будь-який інший принцип. Я, звичайно, упевнений у цьо-
му, і я спирався на цей принцип ще до того, як зміг його довести” [37, с. 218]. Принцип
схильності до помилок дає можливість уникнути догматизації отриманих результатів.
Перевагою роздумів Дж. Сороса є також те, що він розглядає процес взаємодії мис-
лення й дійсності в контексті реальних соціальних проблем сучасної людини, тобто
в контексті закритого й відкритого суспільства. Принцип схильності до помилок він
пов’язує з відкритим суспільством, яке передбачає наявність дискурсивно-комуніка-
тивних практик, що опосередковують взаємодію мислення учасників подій з дійсніс-
тю. Значна кількість підготовлених учасників взаємодії зменшує ймовірність грубих
помилок і схильності до догм (рекурсивних петель). „Це міркування розчищає шлях
для побудови теоретичної схеми, яка ґрунтується на двох протилежних принципах
спрощення. Принцип, який я розвинув тут, є основою критичного типу мислення
й відкритого суспільства, відмова від нього призводить до догматичного типу мис-
лення й закритого суспільства” [37, с. 219].
Очевидно, що обґрунтування двох принципів мислення було необхідно Дж. Соросу
не лише для успішної фінансової діяльності, але й для доведення того факту, що вони
зумовлюють різні типи суспільства: відкрите (яке ґрунтується на принципах грома-
дянського суспільства, комунікативних практиках) і закрите (ґрунтується на незапере-
чному авторитеті партії, її лідера, диктат яких обґрунтувала марксистська філософія).
Наведена рефлексія мислячого прагматика – методологічно оснащеного професіона-
ла, фінансиста, менеджера, політика Дж. Сороса – уточнює уявлення про методологію
професійної діяльності індивіда й виводить нас на проблему умов і способів її освоєння
учнями. Він називає свою концепцію діяльності рефлексивною й пояснює, що взаємо-

116