Page 64 - 4898

У системі професійної підготовки фахівців у ВНЗ має продовжуватися процес реалізації вимог програми
виховання всебічно розвиненої особистості. У виховній роботі зі студентською молоддю варто використовувати різні
форми: безпосередню навчальну, виробничу діяльність, участь у громадських справах, поводження у побуті [1, 2].
Дбаючи про створення оптимальних умов для виховної роботи, не варто виносити завдання виховання за рамки
навчального процесу.
Треба зважати на дієвість і впливовість великого спектра форм діяльності, які сприяють формуванню всебічно
розвиненої особистості. Це навчальні заняття (лекції, семінари, практичні заняття), практика, наукові гуртки, творчі
студії, екскурсії, походи, різноманітні форми і види суспільно корисної праці та ін.
Основною формою діяльності, яка забезпечує виховання особистості студента, становлення його
професіоналізму, є різні види навчальних занять. Тут відбувається виховний вплив на свідомість і волю студентів, з
одного боку, через зміст навчального матеріалу, з іншого – через організацію студентів на навчальну працю і
передусім через морально-духовний потенціал викладача.
Організовуючи навчальну діяльність, педагог має внутрішньо проектувати її на процес формування особистості
з погляду завдань всебічного, гармонійного виховання: якою мірою навчальний матеріал сприятиме формуванню
наукового світогляду студентів; яким чином спеціально організована пізнавальна діяльність студентів впливатиме на
їх інтелектуальний розвиток, чи допоможе вона оволодінню методами самостійної пізнавальної праці; як виучуваний
навчальний матеріал сприятиме становленню професіоналізму майбутнього фахівця; як впливатиме зміст навчального
матеріалу на формування почуттів, переконань, естетичних смаків, морально-духовних цінностей та ін.
Педагог своєю особистістю впливає на формування у студентів певних компонентів загальнолюдської і
професійної культури. «У вихованні, – писав К.Д. Ушинський, – все повинно базуватися на особі вихователя, тому що
виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний
організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання» [6].
Висока культура мислення, спілкування, мовлення, поведінки, зовнішності, жести, міміка, темп і ритм роботи,
володіння основами психотехніки, морально-духовні цінності, інтелігентність та багато іншого – це той духовний
капітал педагога, який є живильним джерелом виховання студентів.
Значне місце в системі формування всебічно розвиненої особистості студента мають займати позааудиторні
форми виховання: діяльність наукових гуртків, творчих студій, конференцій, дискусійних клубів, зустрічі з
письменниками, художниками, акторами; екскурсії, походи та ін.
Усі студенти на добровільних засадах мають бути охоплені різними формами і видами діяльності поза межами
суто навчальної роботи, виходячи із необхідності задоволення їхніх індивідуальних потреб, які є джерелом
формування мотивів діяльності особистості.
Чільне місце у системі виховання студентської молоді займають засоби виховання, надбання матеріальної і
духовної культури (художня і наукова література, засоби масової інформації, предмети образотворчого мистецтва,
кіно, театр), форми і види виховної роботи (збори, конференції, ігри, спортивна діяльність та ін.), які
використовуються у процесі виховної роботи.
У системі роботи зі студентською молоддю важливе місце мають займати такі засоби виховання, як свята,
вечори дозвілля, конкурси та ін. Організатори цих та подібних заходів повинні дбати про їх виховну доцільність,
педагогічну спрямованість.
Включення студентів у процес підготовки та проведення дозвільних, розважальних заходів – це також
своєрідна школа виховання і становлення професіоналізму майбутніх учителів, соціальних працівників, інженерів,
правознавців та ін.
Важливо, щоб подібні заходи мали надійне морально-духовне й естетичне підґрунтя, базувалися на засадах
загальнолюдської і національної культури. Українська культура багата своїми національними засобами виховного
впливу, їх треба відроджувати і сміливо культивувати.
Загальні методи виховання традиційно класифікуються залежно від їх функціональної спрямованості. На цій
основі виділяють такі три групи методів [2]:
- формування світогляду й духовно-аксіологічних орієнтацій;
- методи організації діяльності і формування поведінки;
- методи стимулювання та коригування поведінки і діяльності особистості.
Коротко зупинимося на характеристиці основних методів виховання (за А.І. Кузьмінським) [2].
Переконування – це метод, що передбачає навмисний цілеспрямований вплив на свідомість, волю і почуття
вихованців з метою формування в них стійких переконань.
Переконування – провідний спосіб впливу педагога на вихованців з використанням такого важливого засобу, як
слово.
Для реалізації вимог методу переконування використовують низку прийомів, які є складовим методу. Це
пояснення, розкриття наслідків дій, бесіда, диспут, звернення до почуттів совісті й честі та ін. [1, 4]
Приклад – метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу
соціального успадкування.
Важливе місце в системі методів займає вимога як метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з
метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Метод вимоги перебуває в тісному
зв’язку з іншими методами.
Якщо в тоталітарному суспільстві діє жорстка система диктатури насилля, диктатура начальника, яка пригнічує
особистість психологічною і фізичною силою, страхом, то в демократичному суспільстві має діяти система розумних
вимог у вигляді правил, норм, заходів, які спрямовані на захист особистості, має діяти диктатура закону і
загальноприйнятих моральних норм.

64